Кінець братіка Ведмедя

Одного разу Вухатий йшов додому з гостей. Іде він собі лісом, коли бачить — по дорозі суне назустріч Ведмідь.

— Здоров був, братіку! — гукає братік Кролик.— Як поживаєш? Як жінка, діти?

Таке панібратство здивувало Ведмедя. Він відповів:

— Нічого, братіку. Тільки щось трохи нездужаю. Ідуть вони, балакають про се, про те. Але братік

Кролик тримається осторонь, бо бачить, що Ведмідь позирає на нього голодними очима. Нарешті Кролик каже:

— Знаєш, братіку Ведмедю, у мене є для тебе чудові ліки.

— Що за ліки? — питає Ведмідь.

— Учора я бачив у лісі бджолине дупло. Там стільки меду, що він аж тече по стовбурі.

— Та ну!—вигукнув Ведмідь.— Веди ж мене до нього мерщій!

За кілька хвилин вони вже стояли під велетенським дубом. Бджоли навколо нього кишіли роєм. Вухатий оглянув дерево та й каже:

— Тут дві діри: одна — знизу, а друга — зверху. Ти лізь нагору, а я піддам тобі знизу медові соти…

Ну, дурнуватий Ведмідь і поліз. Засунув голову у вузьке дупло і чекає. Тоді Кролик узяв довгу хворостину та давай дрочити бджіл.

Як налетять вони на Ведмедя, як почнуть його жалити! За мить сотні бджіл обліпили його голову. Вона так розпухла, що вийняти її Ведмідь уже не міг. А бджоли, знай, кусають. Тут Ведмедю й кінець прийшов.