Як братік Кролик осідлав хижого Лиса
Недалечко від хижки Кролика жила вдова-крольчиха місіс Медоуз з трьома гарнесенькими дівчатками.
Коли рознеслась чутка про дивну пригоду братіка Кролика з Смоляним Чоловічком, вони з нетерпінням чекали на Вухатого, щоб почути про все з його уст.
Та от настала неділя, і братік Кролик завітав до них у гості. Дівчатка мало не вмирали од нетерпіння скоріше почути цікаву розповідь. А Кролик сів собі на ослінчик, вийняв кисет, насипав тютюну в люльку, попихкав нею і лиш потім почав:
— Шановні леді! А чи знаєте ви, що братік Лис цілих тридцять років був скакуном у мого дідуся. Можливо, й більше… Та я ручуся лише за тридцять років. Коли ж Лис зостарівся, дідусь вигнав його геть, і тепер той тиняється по світі як неприкаяний…
Довго ще братік Кролик забавляв чесну громаду своїми теревенями. Дівчатка весело хихотіли, а місіс Медоуз тільки хитала головою. Коли звечоріло, Вухатий гордо підвівся, манірно вклонився дівчаткам, кивнув старій і рушив додому.
На другий день і братік Лис завітав до місіс Медоуз. Та тільки-но він почав вихвалятися, що мало не вловив братіка Кролика, як дівчатка запитали його, чи правда, що він був скакуном у діда братіка Кролика. Лис мало не луснув од злості, а потім і каже:
— Побачимо ще, хто на кому прискаче верхи у цей двір!..
І одразу ж побіг, щоб упіймати братіка Кролика. Той заздалегідь сподівався такого лиха, тому добре закрився в хижці на всі запори. Лис стукає — нікого, гукає — ніхто не відзивається. Тоді він як загатить в двері ногами. Коли це чує кволий голос братіка Кролика:
— Хто там?.. Це ти, сусідо Лис? Чи не сходиш ти за лікарем? Я щось заслаб…
— Я прийшов по тебе,— пояснив Лис.— Дівчата місіс Медоуз запрошують тебе в гості.
— Куди там мені йти! — каже Кролик.— Я й встати не можу.
— То я понесу тебе! — мовив .нетерпляче Лис.
— На чому?..
— На руках.
— Ні, ні. Ти ще впустиш мене. Краще вже посади собі на спину…
— Та добре вже, посаджу. Тільки виходь швидше.
— А де ж ми сідло візьмемо? — спитався, виходячи, Кролик.— Я ж можу впасти без нього…
— У мене є й сідло!
— Яка з нього користь, коли нема вуздечки…
— І вуздечку знайду!
— Ну, то гаразд. Зосталося тільки дістати стремена, щоб зручніше було сідати на тебе.
— У мене є й стремена! — наполягав Лис.
— Тоді поїхали,— погодився братік Кролик.
А Лис трохи подумав та й каже:
— Я підвезу тебе до воріт, а там ти трохи пройдеш пішки…
Вухатий дав згоду, і Лис побіг по збрую.
Кролик, звичайно, знав, що Лис затіває капость, та сподівався перехитрити його.
От і браті к Лис вернувся, споряджений, як справжній скакун: зверху — сідло, в зубах — вуздечка, а по боках — стремена.
Миттю Вухатий скочив у сідло і зразу ж почав вовтузитись.
— А що ти там робиш, братіку? — спитався здивований Лис.
— То я відкочую штани…
Насправді ж Кролик чіпляв до ніг остроги, щоб підганяти клятого Лиса.
Нарешті вже стало видно хижку місіс Медоуз. Лис зупинився, щоб дати Кролику злізти. Тут Вухатий як зажене йому остроги в боки! Зірвався Лис з місця і чимдуж поскакав далі.
Місіс Медоуз з дівчатками сиділи на призьбі і добре бачили свого сусіду на чудному скакуні.
Припнувши Лиса до тину, Кролик поважно увійшов до хати, запалив довжелезну сигару, як заправський пан, і сів за стіл.
— Шановні леді! — звернувся він повагом до господинь.— Чи не казав я вам, шо братік Лис цілих тридцять років був скакуном у мого дідуся? Зараз він дуже розлінився, та через місяць або два я зроблю з нього те, що треба…
Наш Вухатий ще довго розважав сусідів, а бідний Лис майже цілий день стирчав на посміх попід тином.
