Братік Кролик — хвацький рибалка

Якось улітку Кролик, Лис, Єнот та Ведмідь копали разом грядки під городину. Сонце немилосердно пекло, і братік Кролик дуже притомився. От він почав міркувати, як би це трохи перепочити. Думав він, думав, а потім удав, що поранив собі лапку, і побіг до лісу — у затінок. 

Біжить він, біжить, аж бачить колодязь з двома цебрами.

— Ось де чудесно подрімати! — вигукнув братік Кролик і поліз у цебер, а той гулькнув униз. Злякався наш Кролик. Думає — кінець йому прийшов. Та цебер, на його щастя, досяг води і спинився. Сидить бідолаха Кролик на воді та й думає, як же йому вибратися із криниці…

А клятий Лис, як тільки побачив, що Кролик побіг до лісу, кинувся назирці за ним. Він добре знав хитрющу натуру нашого Кролика і хотів довідатися, що той утне на цей раз. Лис бачив, як Вухатий вліз у цебер, як він спустився у криницю, а що йому там треба, ніяк не міг второпати. Сховавшись у кущах, Лис міркував:

— Чого це він поліз у колодязь? Якого біса йому там робити?.. А… ось в чім справа: він, певно, ховає там гроші!

Лис підповз ближче і прислухався: нічого не чути.

Тоді він кинувся до цямрини і зазирнув униз. Бідолашний Кролик навіть не ворушився, так боявся втопитись. Тут Лис загукав до нього:

— Агов, братіку! Що ти там шукаєш?

— Нічого… Просто ловлю рибку велику й малу…

— А там її багато, братіку?

— Тьма-тьмуща!.. Спускайся й ти: допоможеш мені…

— А як же туди спуститись?

— Сідай у той цебер, що нагорі…

Кролик зметикував, що коли Лис сяде у верхній цебер, то зразу піде вниз і витягне його нагору. Ну, дурний Лис повірив йому, сів у цебер і, мов блискавка, шугонув униз. А цебер з Кроликом пішов угору.

Коли вони проїжджали один повз одного, то Кролик весело заспівав:

Вибравшись наверх, Кролик пішов до хати господаря, якому належала криниця, і розповів йому, що Лис сидить на дні. Потім побіг назад і гукнув братікові Лисові:

Тільки-но чоловік витяг цебер, як Лис вискочив із нього й щодуху кинувся навтіки.

Скоро обидва наші городники знову повернулися до гурту. Кролик ще дужче налягав на заступ і час від часу починав реготати, а Лис — той все вимушено посміхався.