ПЛУГАТАР, КАТРУСЯ І ЗАБАРА

Як воно не буває ні в житті, ані в казці без добрих людей — так і тут. Бо і справді: жив за мурами міста один добрий чоловік. Це вже так ведеться: як зла людина надибує саме злу людину хоч би й серед тисячі добрих, так і добра зустрічається з доброю, хоч би залягла довкола зла й недобра пустеля.

Вже геть споночіло, але щойно постукав Чоботарик у причілкове віконце глиняної хатини, як уже й об’явився у дверях добрий чоловік. І вже за другим словом вони заприязнилися, як то буває між людьми простими і звичайними. Звали чоловіка Плугатар. Колись давно, з діда-прадіда, ходили всі плугатарі за плугами, і місцина за пагорбом була зручна і невітряна… Жили-поживали, аж поки на пагорбах оселився лихий цар-черепашич. Турнути було б його із тих височин плугатарям — так через добру вдачу свою пожаліли. А цар підкупами та підступами з часом укріпився і забагатів. Нестямились люди, коли й верховодити почав над усім. І розляглася довкола пустеля. Подалися люди в інші краї щастя-долі шукати. Лишився один Плугатар.

Єдине, що дозволялося в царстві вирощувати, — це кавуни. Бо схожі вони в смугастій шкаралупі на черепах, а всередині — червоні й солодкі. Те, що всередині, було до вподоби царівні, а те, що зверху, тішило царя. В таємній канцелярії, бачачи таку рідкісну згоду поміж вінценосними особами, вирішили навіть прикрасити всі жовті прапори в царстві зображенням кавуна. Щоправда, цар-черепашич пристав на це лише тоді, коли переконався, що кавуни будуть зображені з маленькими хвостиками, схожими на черепашачі… А що в дядечка Плугатаря був окрім поля ще й невеликий баштанчик, де росли кавуни, то шкода йому стало покидати напризволяще. Жито не росте, то й кавуни — добре. І жила на баштані єдина вільна на все царство стара-престара черепаха Забара. Колись, як вона була молодою, її звали Незабарою. Та й тоді їй було, мабуть, років двісті, тож царські кухарі спровадили її подалі з очей, бо ще зварять суп із такої старої черепахи — буде біда.

І баштан добре, і черепаха Забара добре, але було б погано, якби в такого доброго чоловіка, як Плугатар та не було дочки Катрусі. Це ж вона розмалювала всю хату — і всередині, і знадвору — різними квітами, травами, які росли за селом. Тут були і лілії, і волошки, і мальви, і жоржини, і троянди, і чорнобривці. І вишні цвіли серед розмаїтого зілля. І пшеничне колосся переплелося з барвінком.

У цій хаті сиділи Чоботарик і дядько Плугатар, гомоніли про посуху та про лихого царя. А Катруся частувала їх достиглими кавунами.

Тим часом за віконною шибкою дзигкотіла в нічній пітьмі, дослухаючись до розмови, маленька комариця. Вона ковзалась по слизькому склу, нічого не чула, але добре бачила, як перезиралися проміж себе Катруся і молодий смаглявий хлопець, ніби золоте світло розливали очима.