ЯК ВИРІШИЛА ПОМСТИТИСЯ ЦАРІВНА

Ой і розгулялася царівна опісля цієї пригоди! Здається, ночувала і днювала у вогкому темному колодязі зі своїми родаками комарами. Якби хто тоді спинився при колодязі та добре прислухався, то почув би тонкий дзюмріт і писк, що ходив, наче пекельними колами, в глибочині. А то співали комарі своєї улюбленої пісні: «Ой що ж то за шум учинився, що комар на комарисі оженився». Ще трохи — і була б забула царівна чарівні відьмацькі заклинання, які обертають її з комахи в людину, — так би і не вийшла ніколи з комариного поріддя. Та жадоба помсти не давала їй знетямитися вкінець…

Напоумив найтовстіший, а значить і наймудріший, з-поміж усіх комарів комар. «Діло просте, — каже, — царівно. Дощі у нас? У нас… А хто із смертних чи навіть з безсмертних до блискавки приступиться?»

Тут лише отямилася комарівна…

І вже наступного ранку їхали на черепахах двірцеві охоронці до Плугатаревої хатини. Не рано, не пізно— пополудні нарешті прибули. Ох і натомилися ж!..

— Ось вам царський указ, дядьку: «Оскільки Чоботарик проживає в нашому царстві, то нехай і роботу робить царську. Велено пошити царівні-комарівні червоні чобітки за три дні. Та не прості, а підкуті щирим золотом з блискавки. А як ні, то не зносити вам усім голови».

І поїхали мерщій назад, щоб хоч ніч не прихопила в дорозі.