КАТРУСИН СОН. ЗАБАРА ВПРЯГАЄТЬСЯ В ПЛУГ

Що його робити?

Чобітки Чоботарик пошиє й за день — а як взяти у блискавки золото? Думали-гадали і не могли нічого придумати. Часом людина проллє ріки сліз, а вони їй нічого не скажуть. А бува, одна-єдина сльозина повідає все, і розрадить, і втішить. Так і Катруся півночі плакала-ридала, і коли вже, здавалося, сліз не стало, набігла на сухі очі одна-єдина сльоза, скрапнула на щоку з вій і раптом прошепотіла:

«Я, сльоза, знаю: в душі людській теж шумлять грози і гримлять громи. І чи не я сестра кожній дощовій крапелині? Завтра пролітатиме блискавка понад занедбаним полем, що за баштаном. Виоріть борозну, побачить її блискавка й ляже в неї спочити…» І ще довго щось шепотіла дівчині, аж поки обох їх не зморив сон.

Рано-вранці розповіла Катруся свій дивний сон. Дядько Плугатар дістав із комори старого залізного плуга, який вже взявся тонкою пухиристою іржею. Прислужилася стара черепаха Забара — почистила плуг до ясного, наче дзеркало, полиску. А коли вийшли за баштан на занедбане і давно не оране поле, то, хоч як дядько Плугатар сміявся з неї, впряглася в плуг. Була вона менша від найменшої конячини, менша від найменшого вола, але мала вперту черепашачу силу. На своєму віку Забара бачила безліч різних блискавиць, то і знала, яку завдовжки борозну треба вивести. Мало-помалу, тягнучи за собою плуг, і справді черепаха проорала серед пустельного поля таку борозну кривулясту і хитромудру, що Плугатар лише дивувався: «Ну і ну — справжня небесна робота».