У давнину страусиха ему з птахом бролгою жили з своїми родинами біля джерела. Щоранку усі вони вирушали полювати слимаків та іншу болотяну живину, а смерком верталися додому з харчем на вечерю. Так вони прожили багато років і були щасливі...
У давню, давню давнину жила собі мала жабка-піщанка. Одного дня відчула вона спрагу й надумала ошукати всіх інших тварин — випити усю воду в країні! Отож пострибала жадібна піщанка до найближчого ставка і стала пити...
У давню давнину, за казкових часів, кенгуру не мав хвоста. Жив він з дружиною та шістьма діточками у своєму таборі, і хоч ніхто з них не мав хвоста, всі вони були щасливі. Якось завітав до кенгуру бандикут — великий сумчастий пацюк — і попросив віддати двох кенгуреняток...
У давню давнину, за казкових часів, мурашкоїд не мав на тілі голок, а черепаха — панцира. Жили вони разом у буші, щиро приятелювали і були щасливі. Одного разу мурашкоїд попросив черепаху доглянути його мале дитя, поки він полюватиме. І ось пішов він у буш на полювання, а черепаха залишилась глядіти його дитину...
У давню давнину, на самому початку казкових часів два велетні прийшли до печери й полягали спати. Вони спали непробудно і безпечно багато, багато років. Та одного дня до далекої долини, де була печера велетнів, прийшов гурт людей з племені вальбірі...
У давню давнину, за казкових часів, кенгуру ходив на чотирьох ногах, як і решта тварин. Він не стрибав так, як тепер, зате вмів дуже швидко бігати. Кенгуру був соромливий і жив сам собі. Удень він звичайно лежав у затінку дерев, а вночі виходив у степ пастися. Якось, коли він спав під деревом, сталася страшна пожежа..
