Жадібний мулла

Давненько колись у селі жили два бідняки. Якось пішли вони на заробітки до сусіднього села. Працювали обидва старанно і за два роки заробили по сто карбованців кожен.

— Послухай-но мене,— звернувся один бідняк до другого.— Ми маємо з тобою по сто карбованців. Коли б нас не пограбував хто. Ліпше сховати ці гроші десь у надійному місці або дати якомусь чесному чоловікові на схорону.

Думали бідняки, де сховати зароблені гроші, і згадали про муллу, який жив у тому самому селі і на всіх пальцях носив дзвіночки.

— Мулло, навіщо ти повісив на пальцях дзвіночки? — запитували іноді цікаві.

Тоді мулла відповідав:

— Тут повсюди літають комахи, метелики й комарі. Вони можуть сісти де-небудь, а я можу не помітити їх і випадково задушити. Мої дзвіночки попереджають ці маленькі створіння про небезпеку. Я не хочу скривдити жодного божого створіння.

Отож один бідняк надумався віддати свої гроші на схорону цьому праведному муллі.

Бідняки ще попрацювали якийсь час, ще заробили грошей і поклали собі повертатися додому. Бідняк, який дав муллі гроші на зберігання, попросив його, щоб той повернув їх. Та мулла напосівся на нього:

— Що ти мелеш? Де такий злидень, як ти, може взяти сто карбованців? Тобі, мабуть, це вві сні приверзлось!

І мулла замахав руками, проганяючи бідняка, і всі десять дзвіночків на його пальцях голосно задзвеніли.

Зажурився пограбований горопаха, сів при дорозі й гірко заплакав. Тут до нього підійшла незнайома молодиця, подивилась уважно на нього й мовила:

— Ото знайшов місце, де плакати. Краще розкажи, хто тебе скривдив.

Бідняк, розчулений увагою молодиці, розповів про те, як він довірився муллі, а той пограбував його. Молодиця подумала-подумала та й каже:

— Завтра підеш до мулли, і він поверне тобі твої гроші. А надалі будь розумніший і не довіряйся ані солодким словам, ані дзвіночкам.

На другий день молодиця прийшла до мулли та й просить його:

— Будьте ласкаві, візьміть у мене на схорону п’ятсот карбованців. Я — дружина купця; мій чоловік залишив мені ці гроші, а сам поїхав збирати борги. Зараз я живу сама, тож і боюсь, щоб на мене не напали грабіжники.

— Добре ти робиш, дочко моя! Дуже добре! — радісно сказав мулла.— Надійнішого місця не знайдеш, і не ти перша прохаєш мене про це.

На цей час до мулли прийшов і той бідняк, що розмовляв учора з молодицею, і знову зажадав свої гроші. Хитрий мулла подумав: «Ця молодиця залюбки довіряє мені п’ятсот карбованців; якщо я поверну йому сто карбованців, то не прогадаю: у мене лишиться ще чимало».

Без зайвих балачок мулла віддав біднякові гроші й сказав:

— Бери свої гроші й пам’ятай: нема на світі людини, чеснішої за муллу.

Бідняк швиденько схопив свої гроші й пішов собі.

— Бачила, дочко моя,— звернувся мулла до молодиці,— що не ти перша принесла мені гроші на схорону. Давай-но їх мені.

Але саме в цей час прибіг син молодиці (вона з ним заздалегідь домовилася про це) й сказав матері:

— Батько повернувся додому й чекає на вас, мамо.

Молодиця, зачувши ці слова, затанцювала, неначе справді зраділа звістці, а хитрий мулла й собі приєднався до танцю. Молодиця посміхнулася й мовила до мулли:

— Я танцюю тому, що повернувся мій чоловік, а що змусило тебе танцювати?

— Твої хитрощі змушують мене танцювати,— відповів той.

Молодиця глузливо подивилась на муллу й сказала:

— Авжеж, нас обох змушують танцювати твої хитрощі й безчесність.

Джерело: Абхазькі народні казки. Київ, «Веселка», 1973 р.

Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up