Лісові таємниці

Якось пішов один чоловік із сином ставити в джунглях пастки. Нарили вони ловецьких ям, наставили пасток та й повернулися в село.

Через три дні посилає батько хлопця перевірити пастки і принести додому дичину, яка туди потрапила.

Пішов хлопець у джунглі і назбирав таку купу дичини, що й не знає, як її до села донести. Поскладав він усю ту здобич у лісовій хижі і думає, якого звіра вибрати, щоб узяти з собою. Поки він так вибирав та вагався, аж чує раптом, хтось зовсім близенько б’є у барабан і співає:

Нам начхати на їжу,
Ми живемо самими піснями й танцями!
Нам начхати на їжу,
Ми живемо самими піснями й танцями!

Хлопця так заворожила та пісня, той ритм тамтама, що він і собі пішов у танок і став співати разом з невидимкою. Отак протанцював хлопчина аж до заходу сонця. А тоді згадав, що вже час додому. А в селі вже всі чекали його зі здобиччю.

Яке ж було розчарування, коли він прийшов з порожніми руками! Батько зустрів його такими словами:

— Чому ти прийшов так пізно, якщо в пастках нічого не було? Наші прадіди казали: «З невдалого полювання мисливець вертається рано». Відтепер, як не знайдеш дичини в пастках, швиденько вертайся до села, щоб люди даремно не сподівалися на здобич.

Хлопець нікому не сказав про свою пригоду. Минуло три дні, і батько знову посилає його перевірити пастки. Як і першого разу, зібрав хлопець дичину з кожної пастки. Знову поскладав її в лісовій хижі і вирішив принести додому двох гарних антилоп. Почав він складати їх у кошик, який сам зробив з пальмового волокна. Та щойно підняв ношу і зібрався йти до села, як почув той самий звук барабана, що й першого разу. І так його зачарував швидкий ритм, що він кинув на землю кошика і знову пішов у танок. Танцював хлопець, танцював, навіть про голод забув. Настав вечір. Не наважився хлопець нести до села дичину, яку склав у кошик, так і повернувся з порожніми руками.

Цього разу вже всі стали його картати. Образився хлопець і вирішив розповісти про свою пригоду батькові. Розсміявся той і каже сину:

— Завтра поведеш мене до лісу, щоб я пересвідчився, чи ж справді чарівний той тамтам, через який ти нас вже цілий тиждень позбавляєш м’яса.

Наступного дня подалися вони вдвох перевіряти пастки. У кожній знайшли дичину. Перенесли здобич до лісової хижі. Батько став пакувати дичину. Але в ту мить, коли вони вже збиралися йти, заграв чарівний тамтам і почулася чарівна пісня:

Нам начхати на їжу,
Ми живемо самими піснями і танцями!
Нам начхати на їжу,
Ми живемо самими піснями і танцями!

Музика справді була така весела, що ноги самі просилися до танцю, отож батько й син кинули свою ношу на землю та й пішли в танок. Але батько завів своєї пісні у відповідь на спів невидимок. Ось що він співав:

О, що то за мелодійна пісня!
О, що то за чарівний тамтам!
О, яка то майстерна рука на ньому грає!
А чи не пригостилися б співець та музики хоч трішки м’ясом?

Батько співав так гарно, що зі своїх схованок юрбою повилазили лісові духи. Чоловік тоді їм і каже:

— Я вам дам дичини, якщо ви допоможете мені перенести до села оцю здобич.

Лісові духи дуже зраділи. Кинулися вони шматувати м’ясо, співаючи й танцюючи. А тоді навантажили собі на плечі те, що лишилося, і провели батька з сином аж до самого села. Поклали вони свою ношу біля першої хатини і повтікали назад у джунглі.

Відтоді хлопець почав пізнавати лісові таємниці. От і казці кінець.


Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up