У Мишачій країні

Жили колись собі були дід і баба.

Одного дня насипав дід у торбу гречаних коржиків, що баба напекла, та й подався до лісу по дрова.

Працював у поті чола, а опівдні розігнув спину й зітхнув:

— Ху-у, стомився! Мабуть, час уже й обідати.

Сів на колоду й заходився їсти коржики. Коли дивиться — перед ним миша.

— І ти голодна? На, їж! — сказав щедрий дід і кинув миші шматочок коржика.

Незабаром оточила його ціла зграя мишей.

— І ви хочете скуштувати гречаних коржиків? — спитав дід і віддав мишам майже всі коржики, сам нічого не з’їв.

Коли повернувся додому й розповів бабі про свою пригоду, та його похвалила:

— Добре зробив! Вони такі гарненькі, ці звірятка.

Якось навідалася до діда й баби знайома миша та й каже:

— Діду, недавно ви нас так щедро частували. Будь ласка, приходьте до нас у гості!

— А де ви живете?

— Побачите, йдіть за мною.

Дід пішов услід за мишею і невдовзі опинився перед маленькою ніркою.

— Як же я влізу в таку нірочку? — спитав він.

— Заплющіть очі й вчепіться руками за мій хвостик,— відповіла миша.

Дід послухався її, вхопивсь за хвостик і вмить опинився у Мишачій країні.

Розплющив очі, дивиться — в кухні великого будинку миші гуртом розкачують коржики з квасолі та чумизи й наспівують:

Хай буде нас і сто, і двісті,
А «няу» чути нам не хочеться!
Так-так, так-так,
А «няу» чути нам не хочеться!

Дід, усміхаючись, дивився і слухав. Аж тут до нього підійшла знайома миша і мовила застережливо:

— Діду, будь ласка, не кажіть «няу»! Бо ми дуже боїмося цього слова.

— А чого б це я мав казати «няу»?

Миша заспокоїлась, побігла в комору й принесла дідові свіжого коржика.

— Пригощайтеся, пригощайтеся! — припрошувала вона.

Миша так щедро частувала діда, що в нього мало живіт не луснув. А на прощання обдарувала купою грошей.

Вибрався дід із Мишачої країни так само просто: заплющив очі, вхопився за мишачий хвостик і вмить опинився вдома.

Почув про цю пригоду жадібний сусід і наступного дня, прихопивши з собою гречаних коржиків, подався до лісу.

Опівдні, коли він сів на колоду й узявся їсти коржики, до нього підбігла миша.

— На, їж! — роздратовано мовив сусід і кинув їй коржика.

Згодом миша повернулася й сказала:

— Просимо до нас у гості! Тепер наша черга вас частувати.

— Авжеж, авжеж! — зрадів сусід і пішов услід за мишею, а коли опинився перед ніркою, спитав: — А як же я влізу в таку нірочку?

— Заплющіть очі й вхопіться руками за мій хвостик!

Сусід послухався миші, вхопився за хвостик і вмить опинився в Мишачій країні. Розплющив очі, дивиться — миші гуртом розкачують коржики й наспівують:

Хай буде нас і сто, і двісті,
А «няу» чути нам не хочеться!
Так-так, так-так,
А «няу» чути нам не хочеться!

«Все відбувається так, як розповідав сусід,— подумав він, а сам не відводив очей від скриньки під стіною.— Цікаво, скільки грошей мені дадуть? От якби всі забрати!»

Тим часом з’явилася знайома миша і мовила застережливо:

— Діду, тільки не кажіть «няу»! Бо ми дуже боїмося цього слова. «Он воно що! — подумав сусід.— То треба занявкати по-котячому,

і миші відразу порозбігаються. А тоді й гроші можна буде забрати!» І він закричав:

— Няу!..

Тієї ж миті в Мишачій країні стало темно, а всі миші дременули геть. «От добре, що ви повтікали!» — зрадів сусід і почав мацати навколо себе руками. На скриньку з грішми таки натрапив, та от лихо — дверей не знайшов.

Кажуть, нібито він задихнувся в Мишачій країні та й помер.

Перекладач: Іван Дзюба

Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up