Козеня, ягня і теля

Один пастух пас у горах отару, і якось від неї відбились козеня, ягня й теля. Увечері вони зійшлися на ночівлю. Але недалеко від них, як виявилося, сиділи вовк, ведмідь та лисиця.

Коли зовсім стемніло, вовк і ведмідь послали лисицю до козеняти, ягняти і теляти.

Прийшла лисиця до них і каже:

— Мене сюди послали вовк та ведмідь. Вони голодні і вимагають, щоб ви дали їм м’яса.

Тоді козеня підвелось і мовить:

— Ми також голодні. Надвечір мені випало шукати для своїх друзів місце ночівлі. Поки я повернулося, вони піймали і з’їли чи то вовка, чи лисицю. Мені дісталася лише одненька ніжка, і я не наїлось, та й мої товариші також голодні. Повір, лисице, що у нас нема ні кусника м’яса!

Лисиця, почувши таке, дуже злякалася і ну тихенько задки, задки, а тоді кинулась чимдуж бігти, та в нетрі, навіть не заскочила до своїх приятелів розповісти про все.

Вовк і ведмідь довго чекали лисицю. Нарешті ведмідь не витримав і послав вовка:

— Піди довідайся, що там скоїлося, чому так довго немає лисиці.

Прийшов вовк до козеняти, ягняти і теляти та й каже:

— Ви, мабуть, запишались і маєте себе за надзвичайно поважних. Ми давно вже послали до вас лисицю по м’ясо на вечерю. Чому ж ви баритесь і не присилаєте нам м’яса?

Знову козеня звелось на ноги та й каже:

— Ви голодні, і ми також голодні. Надвечір мені випало шукати для своїх товаришів місце ночівлі. Коли мене не було, вони упіймали і з’їли чи то ведмедя, чи вовка. Мені дісталась лише одна ніжка, і я, звісно, не наїлось. Мої друзі також іще їсти хочуть. Повір мені, вовче, що у нас нема ні кусника м’яса!

Вовк, почувши про те, що тут одного вовка вже з’їли,— задки, задки і ну тікати. Сховався в гущавині і навіть до ведмедя не забіг.

Чекав-чекав ведмідь своїх друзів, і терпець йому ввірвався. Пішов сам до козеняти, ягняти і теляти. Прийшов та й каже:

— Вашому нахабству, здається, нема меж! Я двічі посилав до вас по м’ясо на вечерю. Чому ви не прислали мені м’яса?

Підвелося з землі козеня та й каже:

— Ти голодний, і ми також голодні. Надвечір мені випало шукати для своїх товаришів місце ночівлі. Коли мене не було, вони упіймали і з’їли чи то вовка, чи ведмедя. Мені дісталась лише одна ніжка, і я, звичайно, не наїлось. Мої друзі також іще їсти хочуть. Повір мені, ведмедю, що у нас нема ні кусника м’яса!

Почувши про те, що тут уже з’їли чи то вовка, чи ведмедя, ведмідь і собі з переляку кинувся тікати.

— Ці звірі ще можуть зустрітися з нами коли-небудь,— сказало козеня своїм друзям.— Вони схаменуться, дотямляться, що ми їх обдурили, і знову прийдуть сюди, щоб з’їсти нас. Нам треба зараз же тікати звідси.

Козеня, ягня і теля швиденько подалися шукати безпечнішого місця. Недалеко од стежки побачили вони похиле криве дерево й надумались переночувати на ньому. Козеня і ягня спритно видерлися самі й допомогли теляті вилізти на дерево. Незграбне теля насилу трималося на дереві.

Тим часом ведмідь, вовк і лисиця зустрілися в лісі, поговорили поміж собою та й догадалися, що їх ошукали. Отож вирішили вони повернутись на те місце, де ввечері були козеня, ягня і теля. Прийшли туди звірі, аж там нікого вже немає; тоді вони почали шукати козеня, ягня і теля по їхніх слідах. Так дійшли усі троє до похилого кривого дерева, зупинились під ним, обнюхали і кажуть:

— Вони десь тут зовсім близько!

В цей час теля похитнулось і гепнуло додолу. Козеня не розгубилось і закричало:

— Лови першим ведмедя, я впораюся з вовком, а за лисицю візьметься вогонь — наш молодший брат!

І козеня щосили застукало ріжками й ратичками по дереву. Вовк, ведмідь та лисиця подумали, що на дереві засіли якісь дивовижні чудовиська, дуже злякались та й ну тікати.

Більше їх ніхто й не бачив.

Джерело: Абхазькі народні казки. Київ, «Веселка», 1973 р.

Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up