Метикуватий і шилом рибу зловить

У велике свято старий селянин надумав провідати свого князя. Йти до нього з порожніми руками не годилось, то він зловив півня, прив’язав його мотузком за ногу, взяв ціпок і помандрував.

Ішов дід повільно, підганяв півня ціпком. Люди, які зустрічали його, здивовано усміхались і знизували плечима. Зайшов дід на князеве подвір’я, оточила челядь дивака. Один прислужник побіг сповістити князя про нього.

— До нас зайшов якийсь дідусь, ще й пригнав півня на мотузку Він бажає вас бачити,— сказав слуга князеві.

Князь зареготав і відповів:

— Нехай дід зайде до мене, а півня посадіть у курник.

Дідусь привітався з князем:

— Бажаю тобі щороку зустрічати свята так весело, як і в цьому році.

Князь посадив гостя за широкий стіл, такий заставлений смачними стравами, що бракувало хіба пташиного молока. Дід тримався гідно, випив келих вина за здоров’я князя та його гостей, розважав усіх цікавими оповідками.

Коли дід зібрався додому, слуга вивів із стайні вороного коня з обротькою, підвів до старого та й каже:

— Князь дарує тобі цього коня й дякує, що ти не забуваєш про нього.

Дід і собі щиро подякував за дарунок, побажав князеві щастя в житті і, трохи подумавши, попрохав сокиру.

Недалеко від палацу дід зітнув молоде дерево, обрубав на ньому гілля, приставив до коня та й лізе по ньому на коня. Побачив князь це й закричав:

— Я подарував йому коня без сідла. Бач, який метикуватий! Дайте йому сідло.

Осідлали коня. Дід ще раз подякував князеві і поїхав додому. Вдень була спека, і захотілося старому відпочити. Спрямував він свого коня в перше-ліпше подвір’я.

Господарі були вдома, та за якимсь давнім звичаєм вони того дня не приймали гостей. Для себе вони приготували розкішний обід: у глибокій мисці лежала варена курка з аличевою підливою, в казані парувала гаряча мамалига, а підсмажений чурек вабив очі. Чоловіки вправно білували баранця.

Побачивши непроханого гостя, господарі заходилися ховати всі страви. Але гість, звівшись на стременах, помітив, як усе це робилось. Господар відчинив дідові браму і зі словами «ласкаво просимо» ввів його до своєї оселі. Погомоніли про те про се й замовкли. Гість почував себе ніяково й почав таку мову:

— Дорогі господарі! Я розповім вам про один випадок, який трапився зі мною сьогодні. Їдучи додому, піднявся я на невисоку гірку й побачив унизу калюжку. Води в ній було майже стільки, скільки у вас кислої підливи у мисці. А в калюжці сиділа жаба, завбільшки як ваша курка. Поблизу я примітив камінь, такий, як ваш чурек. Зліз я з коня, схопив камінь і кинув у жабу, яка вирячила на мене очі, схожі на ваш казан з мамалигою. Якщо все це брехня, то хай мене оббілують так, як вашого баранця!

Господарі спаленіли від сорому й не знали, куди подітися. Що тут чинити? Швиденько поставили всі страви на стіл, примовляючи:

— Прости нам, дорогий гостю, і не ганьби нас перед людьми. Ти виявився мудріший за звичай.

Джерело: Абхазькі народні казки. Київ, «Веселка», 1973 р.

Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up