Одна Антилопа завжди вихвалялася своєю спритністю й швидкістю. Якось вона зустріла Равлика і стала глузувати з нього:
— Гей, Равлику, ти навіть бігати не вмієш. Який це сором, що ти здатний лише плазувати.
Равлик, будучи швидкий на розум, вирішив провчити Антилопу.
— Гаразд, приходь сюди в неділю, і ми на цій дорозі влаштуємо змагання з бігу: побіжимо звідси до річки.
— Ти побіжиш наввипередки зі мною? — здивувалась Антилопа.— Добре, я прийду.
І помчала, рада-радісінька: вона гадала, що Равлик несповна розуму, бо надумав з нею змагатися.
А Равлик, який ходив до школи та вмів читати й писати, написав листи усім друзям-равликам, що жили вздовж шляху до річки. У тому листі він просив друзів стати в неділю вздовж дороги, а коли Антилопа бігтиме й кликатиме Равлика, відповідати: «Я тут!»
У неділю зустрілася Антилопа з Равликом і, засміявшись, сказала йому:
— Ну, побіжимо й побачимо, хто перший прибіжить до річки..
Равлик пробіг трохи й сховався в кущі. Антилопа ж бігла й час від часу гукала:
— Равлику, Равлику, де ти там?
— Я тут! — щоразу озивався котрийсь із Равликових друзів.
Антилопі здавалося, ніби це той самий Равлик, і вона мчала все швидше.
Але Равлик завжди відповідав, коли вона його кликала.
Нарешті Антилопа стомилася і стала, важко водячи боками й задихаючись.
Равлик виграв заклад, бо він був кмітливіший за Антилопу, ходив до школи разом з іншими равликами, усі вони вміли читати й писати. Тільки так вони змогли гуртом перемогти Антилопу.
