Колись давно-давно засперечалися Сіль та Вода.
Вода твердила:
— Я — найсмачніша.
— Ні, я, — заперечувала їй Сіль.
— Ось завтра жінки нарвуть листя маніоки, тоді ми побачимо, хто смачніший.
Вранці жінки нарвали листя маніоки і взялися куховарити. Почали саме з Води. Налили її в казан, тоді поклали листя маніоки й зварили. Страва була прісна. Добавили Солі й покуштували. Їжа стала смачна. Жінки поснідали. Потім відчули спрагу і вгамували її водою.
Сіль та її товаришка знову засперечалися:
— Хто ж із нас смачніший?
Вода наполягала на своєму:
— Ні, таки я смачніша.
— Ні, я, — не згоджувалася Сіль, — бо після мене п’ють воду. Я не хочу тут більше бути. Ти залишайся, Водо, тут, а я піду далеко, аж до моря.
Ми вже знаємо, що Сіль покинула наш край. І тепер усі люди, як і ми з вами, ходять по неї до моря.
