Айога

Жив у роду Самарів один нанаєць Ла. Була в нього дочка, на ім’я Айога. Красива була дівчинка Айога. Всі її дуже любили. І сказав хтось, що такої красивої, як дочка Ла, більше нема — ні в цьому і ні в якому іншому стійбищі. Запишалася Айога, стала роздивлятися на своє обличчя. Сподобалася сама собі, дивиться — і не може відірватись, дивиться — не надивиться. То в мідний таз начищений втупиться, то на своє віддзеркалення у воді.

Нічого не стала Айога робити. Все милується собою. Ледача стала Айога.

Якось каже їй мати:

— Піди води принеси, Айого! Відказує Айога:

— Я у воду впаду.

— А ти за кущ тримайся.

— Кущ обламається,— каже Айога.

— А ти за міцний кущ держись.

— Руки подряпаю.

Каже Айозі мати:

— Рукавиці надінь.

— Порвуться,— відказує Айога. А сама все в мідний таз дивиться: ой, яка вона красива!

— То заший рукавиці голкою.

— Голка зламається.

— Товсту голку візьми,— каже батько.

— Палець уколю,— відповідає дочка.

— Наперсток з товстої шкури — родуги — надінь.

— Наперсток порветься,— відповідає Айога, а сама — ні з місця.

Тут дівчинка сусідова каже:

— Я піду по воду, мамо.

Пішла дівчинка до річки і принесла води скільки треба. Замісила мати тісто. Зробила коржа з черемхою. На жару спекла.

Побачила Айога коржа, кричить:

— Дай мені коржа, мамо!

— Гарячий він, руки обпечеш,— відповідає мати.

— А я рукавиці надіну,— каже Айога.

— Рукавиці мокрі.

— Я їх на сонці висушу.

— Зашкарубнуть вони.

— Я їх розімну.

— Руки заболять,— каже мати.— Навіщо тобі трудитись, красу свою нівечити? Краще я коржа тій дівчинці віддам, яка своїх рук не шкодує.

І віддала мати коржа сусідській дівчинці.

Розсердилась Айога. Пішла до річки. Дивиться на своє відображення у воді. А сусідська дівчинка сидить на березі, коржа жує. Почала Айога на ту дівчинку оглядатись, і витяглась у неї шия: довга-довга стала.

Каже дівчинка Айозі:

— Візьми коржа, Айого. Мені не жаль.

Зовсім розсердилась Айога. Замахала на дівчинку руками, пальці розчепірила, побіліла вся від злості — як це вона, красуня, надкушеного коржа з’їсть! Так замахала руками, що руки в неї крилами стали.

— Не треба мені нічого-го-го! — кричить Айога.

Не втрималась на березі, шубовснула у воду Айога і перекинулася в гуску. Плаває і кричить:

— Ой, яка я гарна! Го-го-го! Ох, яка я гарна! Га-га-га!..

Плавала, плавала, доки по-нанайському й говорити розучилась. Усі слова забула.

Тільки імені свого не забула, щоб з ким-небудь її, красуню, не сплутали, і кричить, як тільки людей побачить:

— Ай-ога-га-га! Ай-ога-га-га!

Джерело: Нагішкін Д.Д. Амурські казки.— К.: Веселка, 1978.— 140 с.

Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up