Жили колись чоловік із жінкою. Були вони дуже вбогі. Землі мали стільки, що курці нема де ступити. І було у них двоє синів. От підріс старший син, і настала йому пора йти в світ щастя-долі шукати. Сказав він про це батькам. А мати:

— Піди, синку, до колодязя, принеси води. Я замішу тісто та спечу тобі на дорогу пиріг. Скільки води принесеш, такий і пиріг буде.

Узяв хлопець відро і мерщій до колодязя. Набрав повне. Та у відрі була дірка. Поки доніс, більше половини води витекло. Тож пиріг вийшов невеличкий. Спекла його мати й каже:

— Оце як хочеш: або бери весь пиріг без мого благословення, або тільки половину, зате з моїм благословенням.

Син думає: «Дорога далека, ще не дійду, охляну з голоду». І відповідає матері:

— Що мені благословення? Хіба воно нагодує дорогою? Обійдуся без нього. Давай краще цілий пиріг.

Вирядила його мати. Менший брат провів до воріт. На прощання старший дав йому свій ніж і каже:

— Повісь його в кімнаті на стіні й щоранку дивися на лезо. Якщо воно чисте й блискуче, це означає — я живий і здоровий. Якщо ж потьмяніє і візьметься іржею, значить, зі мною сталася біда.

Вирушив юнак у мандри. Зайшов у ліс і зустрічає бабусю, стару-престару. Вона його питає:

— Куди ти простуєш, юначе, і що несеш у торбі?

Він їй:

— Іду щастя-долі шукати. А в торбі у мене пиріг. Мати на дорогу спекла.

Бабуся просить:

— Дай мені шматочок. А то я вже три дні не їла.

Хлопець їй:

— Не дам. Мені самому мало.

І пішов. Вона ж йому навздогін:

— Хай тобі буде стільки щастя в твоїх мандрах, скільки ти мені пирога дав.

Іде хлопець день, іде другий. А на третій бачить: пастух пасе велику отару овець. Підходить він до пастуха й питає:

— Чиї це вівці?

Той йому:

А про Рудого Еттіна
Чи чув ти хоч здаля,
Що вкрав дочку в шотландського
Малькольма-короля?
Він бив, і зневажав її,
Та ще й казав: «Дивись:
Що більш тобі до серденька —
Чи палиця, чи спис?»
А сам він дужий і міцний —
Ніхто для нього не страшний.
Хоч ніби й напророчено,
Що смерть його спійма, —
Та хто ж подужа Еттіна?
Таких, мабуть, нема!..

Потім пастух застерігає його:

— Далі починаються землі Рудого Еттіна. Краще не ходи туди. Там водяться всякі страховища.

Що ж робити хлопцеві? Вертатися назад? Ні, вирішив іти далі. Пройшов трохи, бачить: гора, на горі замок, а навколо розлоге пасовисько і якийсь скот пасеться, наче бики. Придивився він, аж вони двоголові і на кожній голові по дві пари рогів. Побачили його ті страшидла, заревіли і до нього. Хлопець тікати. Вони за ним, наздоганяють. Він на гору до замку. Двері були відчинені, він і вскочив усередину. Зайшов у покої — нема нікого. Далі кухня. Біля печі жінка сидить. Він уклонився їй і каже:

— Добридень, тітонько. Чи можна, я перепочину у вашій оселі, а коли ваша ласка, то й переночую?

Вона йому:

— Можна то можна, але краще не треба. Для тебе ж краще. Бо в замку цьому живе Рудий Еттін, триголовий велетень. Лютий він на людей. Застане тебе тут — буде тобі кінець.

Хлопець і радий би піти з замку, та ті двоголові бики стоять перед дверима, чмихають, ратицями землю риють — його дожидають. Просить він жінку:

— Сховай мене і не виказуй Еттінові. Я переночую, а рано-вранці виберуся звідціля так, що ніхто не побачить.

Пожаліла його жінка, сховала в комірчині. Аж ось увечері приходить Рудий Еттін. Нюхнув повітря і гукає:

Чия дома, чи я де?
Звідкись людський дух іде!..
Ну, хоч круть же, а чи верть —
Хто сховавсь, тому тут смерть!

Кинувся шукати по закутках, знайшов хлопця і витяг з комірчини.

— Ага, попався! Ось я тебе! Та спочатку загадаю три загадки. Якщо відгадаєш — одпущу. А ні — то не бачити тобі світу-сонця.

Перша голова питає:

— Яка річ не має кінця?

— Хлопець подумав, каже:

— Не знаю.

Друга голова питає:

— Що це таке: чим вужче, тим страшніше?

Хлопець і цього не відгадав.

Тоді озвалась третя голова:

— Неживий, а везе живих — шо це?

Хлопець не знає. Тоді Рудий Еттін узяв дерев’яний молоток, стукнув його по голові, і хлопець перетворився на кам’яний стовп.

Наступного ранку встає молодший брат, дивиться на ніж, а лезо потьмяніло, все взялося іржею. От він і каже:

— З братом сталося якесь лихо. Піду я його рятувати.

Мати йому:

— Що ж, іди. Спечу тобі пиріг на дорогу. Принеси з колодязя води тісто замісити.

Набрав він води, несе. А відро діряве, вода й витікає. Чує: над головою ворон щось кряче. Дослухається хлопець, а ворон гукає йому:

— Крапає! Крапає!

Хлопець до відра, аж там дірка. Він одразу зметикував, що робити.’ заліпив її глиною і доніс майже повне відро води. Тож пиріг вийшов великий. Спекла його мати й питає:

— Що ти хочеш: півпирога з моїм благословенням чи весь пиріг без благословення?

Син їй:

— Краще візьму півпирога, та з твоїм благословенням.

Проте ці півпирога були більші, ніж цілий пиріг, що дістався старшому братові.

Благословила мати його, і він пішов. Зустрічає в лісі бабусю. Та просить:

— Дай мені пирога, бо я три дні не їла, зовсім охляла.

Пожалів хлопець стареньку, поділився з нею пирогом, хоч і знав: попереду далека дорога. Насправді ж то була не бабуся, а добра чарівниця. От вона й каже:

— Раз ти такий щедрий до мене, я тобі допоможу.

Дала йому чарівну паличку, пояснила, що нею робити. Розповіла, що його чекає, які небезпеки і як від них рятуватися.

— А тепер іди, — каже, — і не бійся нічого.

Сама ж зникла, наче її й не було. Рушив хлопець далі. На третій день зустрів пастуха з отарою. Питає його, чиї це вівці. Той йому:

А про Рудого Еттіна
Чи чув ти хоч здаля,
Що вкрав дочку в шотландського
Малькольма-короля?
Він бив, і зневажав її
Та ще й казав: «Дивись:
Що більш тобі до серденька —
Чи палиця, чи спис?»
А сам він дужий і міцний —
Ніхто для нього не страшний.
Хоч ніби й напророчено,
Що смерть його спійма, —
Та хто ж подужа Еттіна?
Таких, мабуть, нема…
Але чогось мені здалось,
Що ти — той чоловік!
Що Еттінові край тепер,
А ти тут пан навік!

Про страховища пастух йому ані слова. Та хлопець і сам знає, що вони його перестрінуть. І справді, вийшов на пасовище, а ті двоголові бики до нього. Біжать стрімголов, наставивши роги. А хлопець не тікає. Котрий підбіжить, він його стукне чарівною паличкою, той зразу падає неживий. Так усіх і поклав.

Потім до замку. Зайшов усередину. Там порожньо, тільки жінка біля печі сидить. Каже йому:

— Тікай звідціля, хлопче, поки цілий, бо скоро повернеться Рудий Еттін. Від нього не жди жалю. Недавно прийшов сюди один юнак. І що ж? Пропав ні за цапову душу.

А хлопець їй:

— От він мені й потрібний, цей Рудий Еттін. Хочу з ним поквитатися.

Сховався він, чекає. Приходить велетень, повів носом і гукає страшним голосом:

Чи я дома, чи я де?
Звідкись людський дух іде!..
Ну, хоч круть же, а чи верть —
Хто сховавсь, тому тут смерть!

Хлопець не злякався, виходить із схованки. Велетень реве:

— Настав твій кінець! Якщо не відгадаєш мої три загадки, прощайся з білим світом.

От перша голова питає:

— Що не має кінця?

Хлопець одразу їй:

— Колесо. Колесо не має кінця.

Друга голова:

— Що це: чим вужче, тим страшніше?

А хлопець:

— Це кладка. Вужчу страшніше переходити.

Тоді третя:

— Неживий, а везе живих — що це таке?

Хлопець і цю розгадав:

— Це корабель. Він неживий,, а везе людей.

Як почув це Рудий Еттін, затрусився від страху. Йому давно було провіщено: загине він від руки того, хто відгадає ці три загадки. А юнак за одним махом відтяв йому всі три голови. Тоді каже жінці:

— Покажи, де ув’язнена королівна.

Жінка взяла в’язку ключів, повела його нагору й почала відмикати двері. З кожної темниці виходила дівчина. Все це були Еттінові полонянки — красуні, одна за одну гарніша. А королівна — та, як сонце. Потім ключниця повела хлопця в підземелля. Там стояв кам’яний стовп. Він торкнув його чарівною паличкою, і стовп перетворився на живу людину— старшого брата.

Всі в’язні — і дівчата, і брат, і королівна — так уже дякують юнакові за те, що їх визволив. Ото було веселощів!

Потім вони зібралися і вирушили гуртом у далеку дорогу — до королівського двору. Побачив король свою дочку, мало не вмер з великої радості. Ледве його відходили. Очуняв він і каже юнакові:

— Віддаю за тебе дочку., Одружуйся з нею.

І сміливий юнак одружився з красунею королівною. А старший брат теж вибрав собі за дружину гарну дівчину. Разом весілля справили. І почали жити-поживати, щастя-долі заживати.