Їжак і лисиця впали у вовчу яму. Два дні якось терпіли, а тоді почав допікати їх голод.
На третій день лисиця сказала:
— Не вибратися нам звідси, старий друже. Спрага жене вола до криниці, а голод — мене до тебе. Для твого ж блага я з’їм тебе.
Їжак подумав собі: «Де сили обмаль, беруть на поміч розум»,— і відповів лисиці:
— Удвох легше терпіти голод, ніж одному знемагати в полоні, та й моя смерть не врятує тобі життя. А я вже придумав, як нам вибратися звідси. Але чи варто тобі, такій голодній, говорити про це?
— Добра порада — завжди до речі,— погодилася лисиця,— я вже чую дихання смерті. Та все ж кажи! Я присягаюсь тобі у вічній вірності і дружбі, обіцяю завжди виручати тебе з біди, а мій рід говоритиме про тебе тільки з пошаною. Кажи!
— Людину впізнаємо по словах, вола — по рогах,— відповів їжак.— Я вірю твоїй клятві і раджу ось що. Коли близько проходитиме мисливець, прикиньмося обоє мертвими: людина не така дурна, щоб убивати мертвих. Мисливець викине нас із ями, і ми знову опинимося на волі.
— Добре придумав,— зраділа лисиця.— А тоді гайнемо до лісу!
Незабаром прийшов мисливець подивитися, чи не потрапив, бува, вовк у пастку. Аж бачить: лежить у ямі лисиця — зуби вишкірила, хвоста відкинула, язика висолопила.
— Хм, докрутилася стара! — сказав мисливець і спустився в яму.
«Заклякла на кістку,— подумав він.— І їжачок здох. Яка з вас користь»,— і викинув за ноги обох з ями.
Поки мисливець виліз нагору, звірі зникли. Здивований чоловік плюнув з досади і пішов додому.
Після цього на їжака кілька разів нападали пастухові собаки та різні бешкетники, а лисиця й не згадувала про свою присягу захищати й допомагати їжакові. Та коли лисиця викрала з кубельця їжаченят, старий їжак вирішив покарати лиходійку.
Якось він знайшов пастку на лиса.
«Ну, постривай,— подумав він,— оце нагода поквитатися!»
Зустрів ото їжак лисицю на стежині. Вони привіталися, ніби нічого не сталось, поговорили про землю й погоду, про роботу й мандрівки.
— Ох, мене ноги далеко не носять, але вчора я знайшов чудовий музичний інструмент,— між іншим, сказав їжак.— За одну струну смикнеш — усі звучать.
По цьому він хотів перевести розмову на інше, але лисиця так причепилася: покажи та й покажи ту музику, що після довгих умовлянь їжак повів руду до пастки.
— Глянь,— сказав він,— коли отут натиснути, то озвуться всі струни.
— Постривай, я трохи пограю,— попрохала лисиця. Але тільки торкнулася краєчка пастки,— трах! — її лапу затисло, мов лещатами. Марно благала в їжака поради, як їй вирватися з пастки…
Прислів’я «Про добро пишуть на піску, а про зло — на камені» — наче про лисицю сказане.
