Як вовк ченцем став

Грузинська казка

Якось один вовк нажерся м’ясива та й думає: «Боже, скільки я того гріха заподіяв, сходжу оце в Єрусалим та відмолю». Подумав та й подався до Єрусалима. Аж назустріч йому бичок.

— Здоров був, бичок-третячок, — каже вовк.

— То й здоров,— одказує той.— Куди це тебе несе?

— Е, я вже тепер чернець, іду в Єрусалим гріхи замолювати.

— Хай бог помагає! гукнув йому навздогін бичок.

Іде вовк далі, аж це трапилося йому двоє баранчиків, та такі гладкі, такі крутозаді,

— День добрий вам,— гукає вовк,

— Добридень, вовче,— обізвалися барани,— Куди це ти простуєш?

— До Єрусалима, гріхи замолювати.

— Хай бог помагає.

Іде вовк далі, коли це навпроти осел. Вовк і тому розповів, що йде гріхи замолювати, та й пішов далі.

Довго йшов, нарешті прибився до святого Єрусалима. Дивиться з гори, аж куди не глянь, церкви божі сяють та ченці коло них снують.

«Ет,— думає вовк,— нечистий мене сюди припер. Ченці сюди йдуть, то їх до церкви пускають, а як же я висповідаюся. Недарма кажуть, за дурною головою й ногам лихо. Та ще й дорогою скільки поживи траплялося, а я взяв та й повідпускав».

Ото й вирушив тепер святий вовк шукати свою поживу. Найперше трапився йому осел. Не сказав вовк і добридень, а так і вчепірився зубами,

— Як же ти мене хочеш їсти,— здивувався осел, — з Єрусалима йдучи?

— Коли живіт порожній, то й про Єрусалим забудеш,— одказує йому вовк.— Краще приготуйся, бо я тебе зараз з’їм.

— Добре,— каже осел, — їж. Тільки ж бідний мій хазяїн учора витратив на мене гроші — набив підкови. Коли ласка, позбивай їх, щоб хазяїнові хоч на нового осла не купувати.

Вовк тільки приклався до підкови, як осел так зацідив йому по голові, що у вовка й зуби посипалися. І коли вже він опритомнів, осла не було й близько.

«Отак мені й треба,— думає вовк, — більше не захочеться ковалювати».

Встав та й пішов шукати баранів. Іде й іде, аж бачить — пасуться вони там, де й паслися. Підбіг до них вовк та й каже:

— Зараз я вас поїм.

А ті йому:

— Наші хазяїни — два брати, і оце пасовисько їхнє. Брати добром поділилися, а пасовиськом ні. Коли вже ми не одного хазяїна, то мусимо ж знати, кому де пастися. Коли ласка, поділи нам оцей луг, а вже тоді й їж.

— Та хіба я знаю закони? — каже їм вовк.— Як я вас поділю?

— А так,— відповідають йому баранці,— ти стань, а ми пробіжимо по боках. Котрий перший добіжить до краю, тому й пастися в цій леваді.

Став вовк, а барани розбіглися та так стусонули його з обох боків рогами, що той мало не витягнувся.

Лежить, тільки ногами дригає.

Повтікали барани, іде вовк шукати бичка та й лає сам себе:

«І нащо я заходився міряти ту землю? Чи не краще було одразу вхопитися за круте озаддя!»

Нарешті знайшов і бичка та й каже:

— Я такий голодний, що мушу тебе з’їсти.

— Чому ж ні,— каже той,— тільки зроби мені добре діло. Кажуть, що ти гарно співаєш. То чи не заспіваєш ти мені одненької пісні перед смертю. Ось отут гарне й місце є.

Та й повів бичок вовка на край стрімчака. Став вовк та й виє, а бичок розігнався та як дуне його з усієї сили, вовк так і полетів сторчма вниз.

По якімсь часі вовк устав та й не знає, за якого бока триматися. Ледве доплентався до своєї нори, а там сів покрай неї та стогне:

— Ото доспівався. Тепер більш не піду в Єрусалим.

Переклад: Г. Халимоненко

Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up