Три брехні

В однім краї та був химерний цар. І спало йому на думку таке: хто, каже, тричі збреше, за того свою дочку віддам, а вже хто не зможе, то голову зітну.

Дев’яносто дев’ятеро потикалися, та всім голови постинали. Аж іде сотий — вівчар молодий.

— Чого прийшов, молодче? — питає цар.

— Щоб тричі збрехати!

— Дев’яносто дев’ятеро не змогли збрехати, а ти що за один? Краще йди додому, поки голова ціла.

Тільки хлопець своєї править, от цар і загадує йому?

— Ану ж бреши!

— Учора,— почав юнак, — пригнав я ввечері отару, а мати нічого не наварила. А їсти хочеться. То пішов я на город, там у нас гарбуз ріс. Дивлюся, немає гарбуза. Я за гарбузинням, за гарбузинням та й опинився аж за океаном. Глянув, лежить наш гарбузяка. Я його швиденько додому, приніс матері, та таку смачну вечерю зварили, що й ви їли та ніяк не могли наїстися.

— Брехня! — крикнув цар.

— А я хіба для чого прийшов?

Глянув на хлопця обдурений цар та й каже:

— За два дні ще прийдеш!

Минуло два дні, йде вівчар знову.

— А починай! — загадує цар.

— Учора пригоню я отару, а мати ще й вечері не варила, каже, солі немає. Бігали й по сусідах — ні в кого немає. Пішов я в гори, де сіль беруть. Дивлюся, нема ніде нічого, тільки лиса скеля стоїть, а в мене ні молота, нічого. Розігнався я та головою гуп, гуп — одламав чималий шмат. Я його на плечі та додому. Почала мати вечерю варити, хоч і припізнилися, так зате ж так посмакували, що й ви не забудете.

— Брешеш! — кричить цар.

— Авжеж, брешу, і ви того хотіли!

От цар і загадує:

— Іди та приходь післязавтра.

А хлопець і думає: «Що ж його ще сказати, більше нічого не знаю». Цілу ніч думав, а вранці покликав людей, щоб вийняли із землі квеврі[1]. Наледве викопали гуртом — такий величезний. Покотив хлопець квеврі до царя, а той і питає:

— Прийшов?

— Так, царю.

— А починай.

— Ви в мого батька позичали квеврі золота, то я оце прийшов забрати.

— Брехня! — вигукнув цар.

— Все, царю, три брехні маєте!

Що робити цареві, віддав дочку за вівчаря. Справили весілля, а як цар помер, то почав царювати вівчар. Такий лепський цар, що й сьогодні ще десь царює.