Історія, яку ми розповімо, відбулася дуже давно. У ті часи місто Кіото ще було столицею Японії, а Осака — невеликим селищем на березі моря.
Але й дотепер, коли хто-небудь у Японії розповідає небилиці, стверджуючи, що він бачив усе на власні очі, обов’язково знайдеться людина, яка промовить: «Ну звичайно! Жаба з Кіото теж сама бачила, що в Осаці немає ніякого моря». І всі навколо довго і весело сміються.
І дійсно, з жабами відбулася смішна і повчальна історія.
Того року було особливо спекотне літо. Щодня палило нещадне пекуче сонце і не було не лише жодної краплини дощу, але навіть хмаринки, яка прикрила б розпечене сонце. Лютувала посуха. Висох навіть старий колодязь у Кіото, де жила одна жаба. Довелося їй переселятися до іншого місця. Але куди? Думала вона, думала і вирішила: «Кажуть, Осака стоїть на березі моря. Дуже хотілося б мені подивитися на море!» І вирушила наша жаба з Кіото до Осаки.
Але в Осаці теж була посуха. Висох і ставок, у якому жила інша жаба. І цій жабі довелося залишати рідні місця. А якщо не можна більше залишатися в Осаці, то куди ж вирушити, як не до Кіото? Адже Кіото — столиця, там живе сам імператор, і там, напевно, багато цікавого.
І жаба пострибала шляхом до столиці. Стрибала вона цілий день і, нарешті, досягла гірського перевалу, що розташований посередині між Осакою і Кіото. Ось саме тут і зустрілися дві жаби. Зустрілися, зупинилися і почали розмовляти. Обидві вони дуже стомилися і раді були зупинитися і побалакати. І заскрекотіли жаби. Кожна розповідала іншій про себе, про своє життя і, звичайно, про своє місто.
Жаба з Кіото була дуже засмучена, довідавшись, що в Осаці теж немає дощу. У свою чергу жаба з Осаки страшенно засмутилася, довідавшись, що й у столиці — посуха. Але обидві жаби були недовірливі і бажали переконатися в усьому на власні очі.
— Подивлюся я краще сама з вершини гори на Кіото, — сказала жаба з Осаки.
— А я подивлюся на Осаку, мені так хочеться побачити море, — вигукнула жаба з Кіото.
Обидві жаби підвелися на задні лапки, витягнули шиї і витріщили щосили свої очі: кожна хотіла якнайкраще розгледіти те місто, куди прагнула потрапити. Але чи то від утоми, чи то з нетерпіння, а тільки забули жаби, що очі в них дуже високо. І тому, коли вони звелися на задні лапки, то, звичайно, побачили місто, що було не попереду, а позаду.
Кожна думала побачити нове для себе місто, а побачила своє рідне. Але жаби не зрозуміли цього і розсердилися:
— Що це таке! Ця хвалена столиця Кіото — таке саме маленьке містечко, як і наше. А базікали, що там красиві будинки, чудові сади! Ну, тепер я сама переконалася, що все це — вигадки! — кричала жаба з Осаки.
Ще більше розлютилася жаба з Кіото:
— Неподобство! Мені усі повторювали: «В Осаці є море, море!» А де воно? І не видко. Ні, ця хвалена Осака як дві краплі води схожа на наш Кіото!
Ну, а якщо Кіото схожий на Осаку, а Осака схожа на Кіото, то навіщо жабам стрибати далі? Чи не простіше повернутися назад?
Так вони і вирішили. Вигукнули жаби одна одній «прощавай!» і пострибали назад, до своїх будинків.
Жаба з Осаки знову оселилася в ставку і переконувала всіх сусідок, що Кіото такий само маленький і курний, як і їхня Осака.
А жаба з Кіото повернулася до свого колодязя і розповідала усім:
— Ніякого моря в Осаці немає. Усе це — порожня балаканина! Адже я на власні очі це бачила!
Бачити вона, звичайно, бачила, але тільки що?
