Красуня Кункей

Казахська казка

У бідної жінки був один-єдиний син. Пас він якось кіз і побачив у степу табун ланей. Серед них вирізнялася одна — цяткована, з золотими рогами.

Потім він знову кілька разів бачив її. Якось сказав юнак матері:

— Тричі я бачив цятковану золоторогу лань. Хочу спіймати її і відвести до хана. Чи нагородить він мене за це?

Мати відповіла:

— Якщо зумієш спіймати, хан, звичайно, нагородить тебе. Наступного дня зловив юнак цятковану золоторогу лань і повів її до хана.

Біля палацу зустрів юнака головний візир і зажадав:

— Віддай мені лань!

— Ні! — відповів юнак.— Я віддам її тільки ханові.

Узяв хан золоторогу лань і запитує головного візира:

— Скажи, чим нагородити юнака?

— Нічого йому зараз давати не треба! — відповів головний візир.— Десь на світі є підставка для золоторогої лані. Має вона два крила — одне позолочене, друге посріблене. Стане лань на ту підставку і прикрасить увесь палац. Отож, хай спочатку юнак принесе підставку. Тоді можна буде його нагородити.

І сказав хан юнакові:

— Десь на білому світі існує підставка для золоторогої лані. Має вона два крила — одне позолочене, друге посріблене. Знайди її, і я щедро тебе винагороджу. А не знайдеш — зітну тобі голову.

Засумував юнак. Повернувся додому й розповів матері про ханів наказ.

Мати заспокоїла його:

— Не сумуй, синочку! Я сама піду шукати підставку для золоторогої лані.

Ось іде мати по степу. Бачить — пасеться табун ланей, а недалеко від нього сидить якась бабуся і зашиває щілину в землі. Сіла мати поруч неї й розповіла, куди простує.

Вислухала бабуся й каже:

— Твоєму горю можна допомогти. Недалеко від міста Мисира живе майстер. Тільки він один робить підставки для ланей. Дай своєму синові тисячу ділла[1], і хай він поїде до цього майстра.

Повернулася мати додому. Розпродала кіз, найнялася робітницею до бая і зібрала тисячу ділла.

Узяв юнак гроші й пішов шукати майстра, що жив недалеко від міста Мисира. Знайшов його і розказав, яку потрібно підставку для золоторогої лані.

Майстер пообіцяв:

— Я зроблю тобі таку підставку за тисячу ділла.

Віддав юнак гроші, і майстер зробив підставку. Тільки крила були у неї звичайні.

Іде юнак додому. Бачить — стоїть над шляхом високе дерево, а під деревом — дві глибокі криниці. В одній — вода золота, а в другій срібна.

Вмочив юнак одне крило в золоту воду, друге — в срібну і пішов до хана.

Поставив хан золоторогу лань на підставку. Засяяла лань так, що відразу в палаці весело стало.

Запитує хан головного візира:

— Чим же нагородити сумлінного юнака?

— Нічим,— відповів головний візир.— Він ще не достойний нагороди. Треба йому дати ще одне доручення. В далекій країні під землею росте золоте дерево. Хай він знайде його, принесе сюди й посадить перед палацом. Тоді можна буде йому віддячити.

І наказав хан юнакові:

— Знайди золоте дерево, що росте під землею, і посади його перед моїм палацом. Тоді я нагороджу тебе.

Пішов юнак шукати золоте дерево.

Іде він кілька днів і зустрічає на своєму шляху старого.

Запитує старий:

— Звідки ти і куди йдеш?

Розповів йому про все юнак.

Старий і каже:

— Я навчу тебе, як дістати золоте дерево. Іди прямо, поки не побачиш високу гору. Коли підійдеш ближче, зустрінеш зайця, що бігтиме з гори. Біжи за ним слідом. Він ускочить до барлогу, і ти ввійди за ним. У барлозі побачиш дві ями. Заєць сховається в ліву, а ти іди у праву. Перед тобою відкриється величезна печера. У ній сидітиме сорок розбійників. Вони захочуть убити тебе, але ти скажи їм: «Я можу в одну мить зварити обід!» Розбійники примусять тебе зварити м’ясо, а самі наглядатимуть за тобою. Ти поклади м’ясо в казан і вдар по казану оцією залізною палицею.

Старий подав юнакові залізну палицю й веде далі:

— Уранці розбійники залишать тебе в печері самого. В темному кутку ти побачиш білу скриню. Відчини її. В ній стоятиме синя скриня. І її відчини. В скрині лежатиме загорнута в папір сіль. Посоли нею м’ясо, іцо вариться в казані. Коли прийдуть розбійники, нагодуй їх. Вони відразу помруть. Потім шукай у печері золоте дерево. Коли знайдеш, візьмися руками за стовбур, а ногами уприся в коріння й заплющ очі. Золоте дерево опиниться перед ханським палацом!

Розпрощався юнак із старим і пішов своїм шляхом. Підходить він до кам’яної високої гори. Бачить — з гори біжить заєць. Юнак подався слідом за ним. Утік заєць у барліг, а юнак за ним. У барлозі, як і сказав старий, було дві ями. Заєць сховався в ліву, а юнак завернув у праву. Побачив він величезну печеру, а в ній сорок розбійників. Розбійники захотіли вбити юнака, але він сказав їм:

— Я можу в одну мить зварити обід!

Розбійники наказали йому якомога швидше зварити м’ясо, а самі стали за ним наглядати.

Поклав юнак м’ясо в казан і вдарив по казану залізною палицею. М’ясо вмить зварилося. ч

Здивувалися розбійники, стали радитись між собою і вирішили не вбивати юнака.

Довго жив юнак у печері.

Якось він після обіду міцно заснув. І бачить уві сні старого, який подарував йому залізну палицю.

Старий посварився пальцем і сказав:

— Наївся м’яса й забув про все!

Злякався юнак, прокинувся. Згадався йому ханів наказ.

Почав юнак шукати в печері білу скриню. Знайшов її в найтемнішому кутку. Відчинив її і побачив у ній синю скриню. Відчинив юнак синю скриню. На дні її лежав паперовий пакунок. Розгорнув папір, а в ньому — сіль.

Зачинив юнак скриню, висипав сіль у казан та й чекає на розбійників.

Ось прийшли вони, сіли за стіл і кажуть:

— Подавай м’ясо!

Подав юнак. Наїлися вони та й померли усі.

Почав тоді юнак обдивлятися усі кутки печери і знайшов у найпотаємнішому місці золоте дерево.

Ухопивсь юнак руками за стовбур, а ногами вперся в коріння й заплющив очі.

Скільки минуло часу — невідомо.

Та коли розплющив юнак очі,— побачив себе в саду перед ханським палацом. В промінні сонця палахкотіло золоте дерево.

Прокинувся вранці хан. Підійшов до віконця й бачить — у саду росте золоте дерево.

Зрадів він, кличе візирів і запитує:

— Чим же мені нагородити юнака?

А візири від заздрощів аж позеленіли. Тоді надумали вони звести зі світу юнака — вирядити його туди, звідки немає назад вороття.

Ось головний візир і каже:

— Володарю! Тобі вже багато років, а дітей у тебе нема, В далекому ханстві під самісіньким сонцем живе красуня Кункей[2]. Вона може народити тобі спадкоємця. Пошли юнака, хай привезе він красуню. Якщо виконає цей наказ, тоді можна буде його щедро винагородити.

І вирядив хан юнака в далеке ханство шукати красуню Кункей, яка живе під самісіньким сонцем.

Пішов юнак своїм шляхом і зустрівся невдовзі він з велетнем.

Стоїть велетень, горою ба виться. Запитує він юнака:

— Хто ти, куди йдеш і звідки?

Розповів юнак. Вислухав велетень, а тоді й каже:

— Коли ти шукаєш красуню Кункей, яка живе під самісіньким сонцем, то я піду з тобою!

І пішли вони далі разом.

Ідуть вони, ідуть і бачать джигіта, що лежить на землі.

— Що ти робиш? — запитує юнак.

— Я слухаю, чи не йде юнак, який шукає красуню Кункей. У  мене такі вуха, що я почую будь-який шерех на землі чи під землею.

— Ходімо з нами. Це я шукаю красуню Кункей!

Почимчикували втрьох. Зустрівся їм велетень з надзвичай надутими щоками. У роті в нього було двоє озер води.

Запитує юнак:

— Що ти робиш?

Відповідає велетень:

— Я чекаю юнака, який шукає красуню Кункей, що живе під самісіньким сонцем. Коли він прийде, я піду з ним.

— Я шукаю красуню Кункей! — сказав юнак.

І пішли вони далі вчотирьох.

Невдовзі зустріли скороходця. До кожної ноги його було прив’язано по скелі. Але все одно він біг дуже швидко.

Юнак спитав:

— Куди ти поспішаєш?

Скороходець відповів:

— Я біжу назустріч юнакові, який шукає красуню Кункей, що живе під самісіньким сонцем.

— Тоді ходімо з нами! — мовив юнак.— Я шукаю красуню Кункей.

І пішли вони далі вп’ятьох. Дорогою трапилася їм крилата мурашка. Вона ніяк не могла вибратися з ями зі своїми малюками.

Юнак допоміг їй, і мурашка сказала:

— Ти врятував нас од смерті. Я ніколи цього не забуду. Якщо тебе спіткає лихо, запали моє крильце, я прийду й допоможу тобі.

Відірвала мурашка одне крильце і подала його юнакові.

І пішли друзі далі.

Красуня Кункей, що жила під самісіньким сонцем, була дочкою хана. А жив той хан за високими неприступними горами. Був у нього величезний бурий собака. Якщо хто-небудь ішов до Кункей, бажаючи украсти її, собака чув ворога за два дні дороги й вибігав йому назустріч. Якими б сильними і численними не були зловмисники, ніхто не міг врятуватися від нього.

Почув бурий собака, що підходить юнак зі своїми товаришами, й вибіг їм назустріч.

Бачить велетень хмару куряви на дорозі. Підняв він одну гору і кинув її на злого собаку. Залишився той собака під горою навіки.

Пішли друзі далі й дісталися нарешті ханського палацу.

Прийняв хан нежданих гостей і почав їх розпитувати, звідки вони і як добилися до його володінь.

— Ми шукаємо красуню Кункей, що живе під самісіньким сонцем!

Спитав хан:

— Чи не бачили ви бурого собаки?

— Та бігло там якесь цуценя,— сказав юнак.— Але мій друг кинув на нього камінчик, і воно залишилося під ним.

Здивувала хана богатирська сила несподіваних гостей. Хан добре їх прийняв, а наступного дня зібрав своїх підлеглих і влаштував змагання.

— Хто стане переможцем,— оголосив хан народу,— той візьме за дружину мою дочку Кункей.

І виставив хан зі свого боку могутнього бика-борця.

А юнак мовив своєму другові батиру-велетню:

— Якщо переможеш його, Кункей буде нашою.

Підійшов батир-велетень до бика, схопив його за роги й подолав за одну хвилину.

Але хан не дотримав свого слова, натомість знов оголосив:

— Зараз будуть перегони. Хто переможе, той візьме за дружину мою дочку Кункей.

Хан виставив чаклунку-відьму, а юнак — свого друга скороходця. Почалися змагання. Чаклунка зачарувала скороходця. Заснув той на півшляху, а вона побігла далі.

Каже юнак своєму другові, який міг почути будь-який шерех на землі і під землею:

— Послухай-но, хто біжить попереду.

Приклав той вухо до землі й каже:

— Нашого друга не чутно. Біжить одна чаклунка.

Тоді вдарив юнак залізною палицею об землю. Долинув гул до скороходця та розбудив його. Дивиться він — нема чаклунки. Помчав скороходець, наздогнав свою суперницю й жбурнув їй в обличчя жменю піску. Заревла чаклунка й давай протирати очі. Залишилася вона на місці, а скороходець прибіг перший.

Знову хан не дотримав свого слова. Заховав він свою дочку й каже:

— Хто знайде Кункей, той стане її чоловіком.

Юнак, який чув будь-який шерех на землі і під землею, нащулив вуха і став прислухатися. Чує він, як красуня вишиває в підземному палаці. Ось вона впустила голку додолу, і це почув джигіт.

— Ходімо допоможемо їй знайти голку! — сказав він.

Пішли друзі у підземний палац. Бачить хан, що він програв, і запрошує гостей до палацу. Тут їх ситно нагодували й поклали спати.

А коли гості заснули, хан звелів розвести навколо палацу величезне багаття й спалити батирів.

Прокинулись уночі друзі. Бачать: палац охоплений полум’ям. Розгубилися вони, не знають, що й робити.

Але тут піднявся велетень з надутими щоками й миттю погасив вогонь.

Після цього друзі знову полягали спати.

А хан думав, що його гості давно згоріли. Аж дивиться вранці у віконце й бачить: юнак із друзями спокійно виходить із палацу.

Та не хоче хан здаватися, нову хитрість вигадав.

Зібрав він у своєму ханстві сорок красунь, одягнув їх в однакові сукні й посадив усіх гуртом.

— Хто впізнає з-поміж сорока красунь мою дочку Кункей, той і буде її чоловіком! — оголосив хан.

Кілька разів пройшов повз красунь юнак, але не міг упізнати, котра з них Кункей.

Згадав він про мурашине крильце і підпалив його.

Мурашка тут як тут! Прилізла вона до ніг Кункей і зупинилася.

Так юнак упізнав Сонячну красуню.

Що лишалося робити ханові? Довелося віддати свою дочку розумному юнакові.

Забрали з собою друзі красуню й пішли додому.

Минуло кілька днів, і першим відстав од них скороходець.

Коли підійшли до великого озера, залишився там велетень з надутими щоками.

Потім одстав джигіт, що чув будь-який шерех на землі і під землею.

А коли підійшли до величезної гори — залишився велетень, що бавився горою.

Так юнак і красуня Кункей опинилися вдвох.

Розповів юнак дівчині, куди він її веде, для кого. Вислухала красуня Кункей його і задумалась, бо, дізнавшись про його подвиги, вона встигла полюбити юнака.

Через кілька днів красуня запитала хлопця:

— Чи довго ще нам іти до володінь хана?

— Два дні.

— Тоді йди вперед і перекажи ханові, хай він сам вийде мене зустрічати й візьме з собою головного візира. Ти теж мене зустрічай, але йди позад усіх.

Пішов юнак і переказав ханові слова Кункей.

Хан узяв з собою головного візира й виїхав назустріч красуні.

А Кункей була мудрою дівчиною і знала багато таємниць. Як тільки наблизився до неї хан, вона обернула його на вовка, а головного візира — на лисицю. Вовк погнався за лисицею, а дівчина взяла юнака за руку, і пішли вони до ханського палацу.

Народ відразу проголосив юнака своїм ханом.

Після цього юнак одружився з красунею Кункей і влаштував бучний бенкет.

 


[1] Ділла — золота монета.

[2] Кун — сонце. Кункей чи Кунслу — Сонячна красуня.

Переклад: Олександр Петькун

Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up