Одного разу тигр, що нишпорив по лісу в пошуках здобичі, неждано-негадано втрапив у пастку — залізну клітку. В розпачі кидався він на залізні грати, та нічого не міг удіяти: залізо лише тихенько дзвеніло від могутніх ударів тигра. Стомився звір, опустив голову на лапи й зажурився. Порятунку не було. Аж раптом — де не взявся — іде собі лісом подорожній. Побачив його тигр та й ну проситися-молитися:

— Ой чоловіче добрий! Зглянься на моє лихо. Тільки ти мене й порятуєш. Пожалій мене, бач, який я бідний, голодний, нещасний. Я знаю, що ви, люди, милосердні. Звільни мене, чоловіче добрий, я тобі повік цього не забуду, все життя тебе шануватиму й служитиму тобі. Слово тигра — закон, можеш пересвідчитись у цьому.

Чоловік зупинився, глянув, і жаль йому стало тигра. «Дай,— думає,— виручу звіра, зроблю тварині добро». Та й одчинив клітку.

Але тигр, як тільки вискочив за клітки, іншої заспівав:

— Ох, і зголоднів я в клітці! Скільки днів і рісочки не мав у роті. Думав, тут мені й смерть. Аж ти врятував мене, і тепер мені хочеться їсти. Сам бачиш — полювати немає в мене сили, доведеться тебе з'їсти.

— Оце так! — остовпів чоловік.— Ти ж обіцяв шанувати мене й служити мені довіку. Забув свою обіцянку? То таке твоє слово?!

— Така моя шана — з'їм тебе,—загарчав на подорожнього тигр.

— Яка ж це шана?! За те, що я врятував тобі життя, ти хочеш заподіяти мені смерть! За добро не можна платити злом. Ходімо, хай нас інші розсудять,— вигукнув чоловік.

— Гаразд, ходімо,— погодився тигр.

І пішли подорожній з тигром шукати собі суддю-посередника.

Побачили вони самотній урюк, що ріс на узбіччі дороги, і запитали у нього, чим віддячують за добро.

— Злом,— відповів урюк.— Ось погляньте на мене. Люди смакують моїми плодами, відпочивають, коли спека, в затінку од мого листя, і в подяку за це рубають і ріжуть моє гілля на держаки до кетменів чи на товкачі до ступ. За добро оддячують злом.

— Чуєш? Правду мовить урюк,— каже чоловікові тигр.— Отож я таки з'їм тебе.

— Постривай, запитаймо ще когось.

Побачили вони корову, що паслася в долині на соковитій траві, та й питають її:

— Чим віддячують за добро?

— Злом,— відповідає корова.— Ось погляньте на мене. Щороку я приводжу телятко, даю господареві молоко, і, поки я молода, він доглядає мене. Та як тільки хоч трохи зістарюсь, усе добро забувається: господар підгодує мене і продасть м'ясникові. За добро віддячують злом.

— Що ж, ти своїми вухами чув, що нам сказала корова. Тепер уже я тебе з'їм,— каже чоловікові тигр.

— Потерпи, запитаймо ще когось,— проситься подорожній.— Якщо й третій скаже те саме, тоді вже з'їси мене.

— Гаразд, запитаймо третього,— погодився тигр.

Йшли вони, йшли і побачили голуба, що сидів край дороги. Голуб помітив подорожніх і злетів на дерево.

— Не бійся нас, голубе, ми тобі не заподіємо зла,— мовив чоловік.— Будь нашим посередником, розсуди нас.

— Як же я можу вас розсудити, коли не знаю, про що йдеться? Чого ви не поділили? — питається голуб.

Подорожній розповів:

— Тигр потрапив у пастку й сидів у клітці, чекаючи неминучої смерті. А коли я проходив мимо, він побачив мене й став благати, щоб я випустив його з клітки. «Я тобі повік цього не забуду, все життя тебе шануватиму й служитиму тобі». От я й випустив тигра, врятував його од вірної смерті. І ось яка мені за те дяка: тигр хоче з'їсти мене. Хіба можна платити за добро злом? Скажи своє слово, розсуди нас.

Голуб подумав трохи та й каже:

— Цього не може бути. Хто ж повірить у те, що ти сказав? Таке нікому й уві сні не присниться. Щоб тигр, цар звірів, та потрапив у пастку! Не бреши, чоловіче, не бреши марно, все одно тобі ніхто не повірить.

Подивився голуб на тигра.

— Це таки правда,— мовив тигр.— Чоловік не збрехав, саме так воно й було.

— Ні, не кажіть. Не повірю нікому, доки сам не побачу цього,— каже голуб.— Інакше я вам не суддя.

— Це неважко зробити,— каже тигр.— Ходімо, я знову залізу в клітку.

— Ходімо.

Утрьох повернули назад.

Заліз тигр до клітки, а голуб і каже чоловікові:

— Тепер зачини двері так, як було тоді, коли ти надійшов. Потім відчиниш знову, щоб я побачив, як усе це сталося.

Чоловік так і зробив: зачинив клітку, замкнув і хотів уже знову відмикати, а голуб як закричить:

— Нерозумний, що ти робиш! Не відчиняй клітки! Віднині ніколи більше не звільняй тигра, що потрапив у пастку.

Чоловік подякував голубові та й пішов своєю дорогою далі.