Щедрість

Киргизька казка

Жив собі колись падишах. І було у нього сорок візирів. Якось питає їх падишах:

— Скажіть мені, звідки береться щедрість?

— Щедрість там, де багатство,— відповідають візири.— У кого нема багатства, тому ні на що розщедрюватися.

— Якщо так — ви всі повинні бути щедрими, адже багатством вас не обділено. Протягом сорока днів давайте для людей обід.

Першими давали обід три перші візири хана. На третій день падишах перевдягнувся жебраком, взяв у руку костур, закинув за плечі сакви і прийшов на обід до свого першого візира. Візир побачив жебрака й гукнув слугам:

— Вирядіть його швидше!

Зібрали слуги трохи того-сього, подали жебракові й вивели його за ворота.

Поклав падишах ту їжу в сакви й пішов на обід до другого свого візира. Тут йому винесли трохи овочів, а самого і в двір не впустили.

Прийшов падишах до свого третього візира й проситься переночувати.

— У мене в юрті самі баї та мірзи[1], ніде тобі постелити,— сказав йому третій візир.

На вулиці й застала ніч падишаха: спотикається він у сутінках. Зрештою прибився до якоїсь хатини. А в тій хатині жили баба з сином.

Вийшов юнак на вулицю, побачив жебрака та й каже матері:

— Хай бідний чоловік заночує у нас.

— Добре, синочку, нехай заходить,—погодилась мати.

Зайшов падишах у хатину. А син того дня отримав плату за своє трирічне наймитування в бая — десять овець.

От він і каже матері:

— Заріжмо для гостя баранчика.

Погодилась мати. Зарізав юнак баранчика, а жебрак і каже йому:

— Я можу їсти лише нирки, іншого м'яса не вживаю.

— Хіба ж можна наїстися двома нирками?! Я поріжу всіх своїх овець, і буде двадцять нирок.

Так він і вчинив: зарізав усіх своїх овець і віддав жебракові нирки.

Жебрак поблагословив господарів, сховав ті нирки в свої сакви і пішов собі далі.

Вранці надів падишах корону, покликав тих трьох візирів, які першими давали обід, і питає:

— Як було на обіді? Чи не ділили на багатих і бідних? Чи приходили їсти жебраки? Чи ви їх гостинно приймали?

— Дуже добре все вдалося,— відповідають візири.— Усіх гостей ми приймали однаково, не ділили на багатих і бідних. Жебракам подавали щедру милостиню, ще й чапани[2]. Усі були дуже задоволені.

Тоді падишах і каже:

— Уночі в мене вкрали десять овець. Знайдіть мої вівці, а злодія приведіть до мене.

Кинулись візири на пошуки. Не довго й шукали: прийшли на базар і схопили юнака, який продавав м'ясо своїх десяти овець, нирки з яких учора віддав жебракові.

Привели юнака до падишаха.

— Знайшлись ваші вівці,— кажуть візири.— І злодія ми впіймали.

Юнак розповів усім про свою вчорашню пригоду.

Показав тоді падишах візирам ту милостиню, яку вони подали йому вчора, й запитав:

— Упізнаєте?

— Це овочі та їжа з наших дасторконів. Ми подали їх учора жебракові,— кажуть вони.

Тоді й розповів їм падишах про свою вчорашню мандрівку в одязі жебрака і про те, як він просив притулку на ніч, а його не впустили в юрту, бо там були мірзи та баї.

— То звідки ж береться щедрість? Ви казали, щедрість там, де багатство. Ні, шановні, щедрість там, де добра душа,— і падишах показав візирам ті двадцять нирок, що їх дав йому вчора наймит.

— Хто ж щедріший: юнак, який зарізав своїх останніх десять овець, щоб нагодувати нирками жебрака, чи ви, багатії, які навіть у юрту його не впустили?

Похнюпились візири, мовчать, кліпають очима від сорому.

А падишах призначив юнака-наймита своїм першим візиром.

[1] Мірза — пан.

[2] Чапан — ватний халат.

Переклад: Гордійчук П.

Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up