Хлопчина-посол

Киргизька казка

Хан Джанибек, підступний і марнославний, вирішив розпочати війну проти Султанмамита і став задиратись до нього.

Якось прислав джигіта, вимагаючи, щоб йому заплатили за сорок понівечених кобилиць.

— Не заплатиш — ставай до бою,— повторив той джигіт слова Джанибека.

Нерішучий та боязкий Султанмамит завагався, що йому робити — платити чи воювати — і щодня скликав людей на раду.

Якось до такої ради під'їхав на гнідому жеребчику бідненько одягнений хлопчина.

Розгнівався хан Султанмамит:

— Що тут робити таким хлопчикам? Тільки рота роззявити й слухати! Геть звідси, геть, шмаркачу!

— Іде — не знає, де йому стати, стане — не знає, куди рушати, а взявся над людьми панувати! — гукнув хлопчина й пришпорив коня.

Ще дужче розгнівався Султанмамит і звелів хлопчині повернутися назад.

— Коли ти такий меткий дотепник — поговори з перекотиполем,— глузливо мовив хан.

Хлопчина трохи проскакав услід за перекотиполем і скоро повернувся.

— Перекотиполе мені сказало: «Вітер повіє — біжу, в яму впаду — лежу. А Султанмамиту нічого робити, він і посилає зі мною говорити»,— каже ханові хлопчик.

Розлютився Султанмамит і хотів зітнути хлопцеві голову.

— Гнів — поганий порадник, хане,— зупинили його аксакали.— Цього разу віддай хлопцеву голову нам: цей джигіт ще колись послужить країні.

Охолов трохи хан і сховав у піхви меча. А хлопчина питається у людей:

— І що це за клопіт у вас такий, що вже три дні раду радите і ніяк не домовитеся?

Почув хлопчина про зазіхання хана Джанибека й каже:

— Відправте мене до нього послом. Спорядіть у дорогу високого верблюда й сивобородого цапа.

Порадилися люди, приготували все, що треба, й вирядили хлопчину до Джанибека.

От приїхав з цапом у поводу хлопчина-посол верхи на верблюді в ханський двір. Джанибекові це не сподобалось.

— Звідки їдеш, хлопче? — питається він.

— Я посол із аїлу Султанмамита,— не зупиняючись, каже хлопчик.

— Ех ти, нещасне дитя. Чи в аїлі немає нікого більшого? — насміхається з хлопчини хан.

— Якщо я здаюся тобі замалим, то поговори собі з цим верблюдом. Він у нашому аїлі найбільший,— відповів хлопчина й скочив з верблюда.

— Шибенику, я питаю тебе, чи немає в аїлі білобородих, старших за тебе?

— Хочеш бачити білобородого — ось тобі цап, поговори з ним. Він у нас в аїлі найстаріший.— І хлопчина спустив старого козла.— А захочеш побачити мудру людину—ось тобі я, говори зі мною.

Смілива й розумна мова хлопчини припала до серця Джанибекові.

— Оце так джигіт, от так шибеник. Гаразд, я прощаю вам усе,— мовив хан молодому послові.

Так своєю відвагою, розумом, кмітливістю хлопчина врятував од ворога рідний аїл.

Переклад: Гордійчук П.

Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up