В Алмазних горах Канвона жив тигр. Це був спритний тигр: величезний, сильний, хитрий і дуже зажерливий. Селяни навколишніх сіл називали його Господарем гір.
Якось тигр сказав собі: «Я найсильніший, найрозумніший, набридло мені вічно жити в горах».
І крутими стежками Господар гір спустився в долину. В долині тій було розташоване велике село. Почав тигр ходити навколо села, вишукуючи собі здобич.
Вночі, коли всі поснули, Господар гір удерся до двору одного селянина, схопив молодого віслюка і помчав до себе. Прокинувся вранці селянин, вийшов у двір — а віслюка нема. Подивився він на землю, побачив сліди тигра і зрозумів, куди подівся його бідний віслюк.
На другу ніч Господав гір знову підкрався до села. Він ще напередодні помітив в одному дворі немало поросят.
І як тільки хмари прикрили місяць, тигр увірвався до свинарника, схопив найбільш відгодоване порося і потягнув його в гори.
Вранці дружина селянина понесла поросятам пійло, дивиться — найкращого поросяти нема. А навколо — сліди тигра.
Злякались селяни: перетягне Господар гір всю худобу, почне кидатися на людей.
А в цьому селі жив молодий сміливий мисливець. Дізнався він, що тигр почав красти худобу, і вирішив убити смугастого розбійника.
Взяв мисливець рушницю і заховався в кущах на околиці села. Як тільки надійшла ніч, на стежці з’явився Господар гір. Причаївся мисливець, не дихає, боїться сполохати звіра.
Та в цей час вітер подув в сторону тигра, і той відразу ж відчув, що неподалік ховається людина. Мисливець і рушницю не встиг підняти, а тигр уже помчав до себе в гори. Прибіг до своєї печери і похваляється:
— Я хитріший за людину. Не зловити їй мене!
Прийшов вечір наступного дня. Знову з’явився тигр на гірській стежці, що вела до околиці села.
Як тільки тигр підійшов до кущів, із-за хмар виглянув місяць. Один із місячних променів ковзнув по кущах, і тигр помітив, як блиснула рушниця мисливця. Не встиг мисливець прицілитися, а тигр уже був на вершині гори.
Лежачи в своїй печері, тигр почав сміятися над мисливцем:
— От дурень цей мисливець! Вирішив мене, Господаря гір, перехитрити. Очевидно не знає, що я найхитріший і найрозумніший! Наступного разу я його просто візьму і з’їм.
Наступного дня, не дочекавшись темноти, тигр знову спустився в долину. Було ще світло, і Господар гір ішов дуже обережно, принюхуючись до повітря, щоб дізнатися, де сховався мисливець. На цей раз він не відчув дух людини.
Тигр дійшов до галявини, за якою починається село, озирнувся навколо, але нічого підозрілого не помітив.
«Ага! — подумав тигр.— Очевидно, цей боягузливий мисливець здогадався, що я вирішив його з’їсти, ось він і ховається».
І, подумавши так, Господар гір хотів уже повертатися до себе в печеру, та раптом помітив неподалік на сухому гіллі кролика. Той, очевидно, перелякався зустрічі з тигром, звернувся в клубок і лежав зовсім нерухомо, навіть не дихав.
Тигр голосно заревів та вдарив хвостом по крутих своїх боках, плигнув на кролика — і провалився в глибоку яму.
Не встиг Господар гір зрозуміти, що з ним трапилося, а над його головою уже закрилась важка брусована кришка.
І лише тепер здогадався хвалько, що він потрапив у мисливську пастку. Мисливець викопав глибоку яму, прикрив її гіллям, а зверху для принади поклав чучело кролика. Тигр стрибнув на кролика і одразу ж опинився в глибокій ямі.
Даремно Господар гір намагався вибратися із пастки. Він обірвав до крові кігті, вкінець знесилився, але так і не зміг вирватися на волю.
Всю ніч просидів тигр у ямі. А вранці почув над своєю головою якийсь шум. Господар гір підняв морду і побачив над собою мисливця.
— Ой, пане мисливець,— простогнав жалібним голосом тигр,— не вбивайте мене! Я обіцяю вам ніколи нікому не робити зла. Випустіть мене із цієї пастки, і я накажу всім тиграм забути назавжди дорогу до людського житла.
Мисливець повірив тигру і опустив на дно ями стовбур дерева. Тигр вискочив на стовбур і вибрався із пастки.
Як тільки Господар гір опинився поряд з мисливцем, він махнув хвостом і сказав:
— Я просидів у цій ямі всю ніч і дуже зголоднів. Доведеться мені тебе зараз з’їсти.
— Що ти кажеш, невдячний!— закричав мисливець!— Хіба так чинять благородні звірі?
— Чинять!— гаркнув тигр.
— Он сидить ворона на сосні,— сказав мисливець,— давай запитаємо її, чи можна так робити.
І він запитав ворону:
— Скажи, чи може благородний тигр з’їсти людину, яка врятувала його від смерті?
Ворона звісила голову вниз, повертіла нею на всі сторони і прокаркала:
— Того, хто платить злом за добро, ніхто не може назвати благородним!
Тигр почув цю відповідь і прокричав:
— Дурна птахо! Твоє щастя, що я не можу тебе дістати!
І повернувшись до мисливця, тигр сказав:
— Давай запитаємо жабу: як вона скаже — так нехай і буде!
А про себе тигр вирішив: «Жаба — це не ворона, не посміє вона сперечатися зі мною, адже я можу її розплющити однією лапою».
Прийшли мисливець з тигром до жаби, що жила на великому болоті, розповіли їй про свою суперечку.
Довго думала жаба, як вирішити цю суперечку, а коли тигр заклацав від голоду зубами, сказала:
— Нелегко справедливо вирішити вашу суперечку. Для цього мені потрібно самій побачити ту пастку, в яку потрапив Господар гір.
І вони всі троє повернулися до ями, де цілу ніч просидів тигр.
Жаба зазирнула в яму і сказала:
— Я повинна знати точно, чи дуже глибока яма.
— Зараз побіжу додому,— сказав мисливець,— принесу з дому мотузку і зміряю глибину ями.
— Не згоден,— закричав тигр,— а якщо ти не повернешся?
— Тоді ти з’їси мене,— відповіла жаба.— Розсуди сам: чи могла б я ризикувати своїм життям заради незнайомої мені людини?
— Ну добре,— прогарчав тигр.— Тільки нехай не затримується, бо я дуже зголоднів.
І він розлігся під деревом.
Мисливець не став роздумувати, бігти додому чи ні. Він поспішив до села і дуже скоро живим і неушкодженим увійшов до своєї хати.
Пройшов уже певний час, а мисливець не повертався.
Тоді тигр гаркнув:
— Ти мене обдурила, баньката! Я найсильніший і найхитріший. Зараз я з’їм тебе, а вночі заберуся до хати мисливця і з’їм цього обманщика.
Жаба удала, що вона дуже злякалася, і тихо проквакала:
— Дозвольте мені, пане тигре, залізти на вашу спину. Я хочу подивитися, чи не повертається мисливець.
— Добре!— сказав тигр.— Залізай, але пам’ятай: якщо через п’ять хвилин його не буде,— прощайся тоді з життям!
Після цих слів тигр ліг на землю, а жаба плигнула на його голову і сказала:
— Я попрошу вас, пане тигре, піднятися на задні лапи. А щоб вам легше було стояти, притуліться до цього дерева.
Господар гір так і зробив.
Та як тільки тигр став на задні лапи і притулився ‘до стовбура, жаба зіскочила з його голови в дупло дерева.
Опинившись в безпеці, жаба почала глузувати з тигра:
— Хвалько! Дурень! Простачок!
Тигр так розгнівався, що почав гризти кору дерева. Та це дерево було таким старим і товстим, що його не могли обхопити навіть і три чоловіки.
Коли ж тигр переконався, що йому не пощастить повалити дерево і добратися до жаби, він розбігся, підстрибнув що є сили і всунув свою голову в дупло.
Жаба спочатку трохи не вмерла від страху. Та даремно вона злякалася: хоч паща тигра була поряд, добратися до жаби тигр не міг.
Тоді Господар гір вирішив ще раз розбігтися і стрибнути дужче. Та коли злий тигр спробував витягнути голову з дупла, виявилось, що голова непорушно в ньому застряла.
Так і висів хвалько Господар гір: морда в дуплі, а тіло на стовбурі.
Невідомо, скільки днів він провисів би так, та прийшов мисливець з рушницею і вбив невдячного тигра.
На цьому й казці кінець.