Дуже давно це було. Тоді в корейських селах ніхто й не знав, що на світі існують дзеркала. В селах дзеркал не було, а в Сеулі вони були. Якось сільському купцеві довелося поїхати у справах до Сеула. Там він купив собі дзеркало, упакував його в скриню та й привіз додому. Вдома купець нікому не розповів про своє придбання: ні дружині, ні матері, ні батьку, ні сину.
Коли нікого не було в кімнаті, купець відчиняв скриню, де лежало дзеркало, й дивився в нього. Дуже подобалось йому дивитися в те дзеркало.
Помітила дружина, що чоловік частенько відчиняє потайки скриню, і вирішила дізнатись, що він там ховає. Вибравши час, коли купця не було вдома, відчинила вона скриню, нахилилась і заглянула. А з скрині на неї дивилась молода, красива жінка. Заплакала вона:
— Мій чоловік привіз собі нову дружину! А мене тепер з дому на двір вижене!
Почула її плач мати купця, прибігла дізнатися, що трапилось. А та й каже їй крізь сльози:
— Мій чоловік ховає в скрині нову дружину. На мене він тепер і дивитись не захоче!
Глянула мати в скриню, а звідти на неї стара баба дивиться.
Накинулась стара на молоду:
— Боги, мабуть, розум у тебе забрали! Це мені потрібно плакати. Мій син привіз собі нову матір! Мене він тепер і признавати не захоче!
І стара також почала плакати. Так сиділи вони обидві — стара й молода — і голосно плакали.
Почув їх батько купця — прибіг дізнатися, що трапилось. Почали жінки навперебій розповідати йому про свої нещастя. Одна каже, що чоловік привіз нову дружину з Сеула, друга — що він собі нову матір привіз. Обидві плачуть та й на скриню показують.
Підійшов старий до скрині, відчинив її, глянув і закричав не своїм голосом:
— У вас обох очі на потилиці! Нема тут ні жінки, ні матері, а привіз мій син собі нового батька!
І почав теж плакати.
Так сиділи вони втрьох: дружина, мати, батько — і голосно, на всю хату, плакали.
Почув їх із двору син купця. Йому нещодавно виповнилося сім років, але він був найвідоміший бешкетник та розбишака на всій вулиці. Прибіг хлопчик до кімнати, в одній руці тримаючи цукерку, а в другій — великий камінь. Мабуть, він щойно за собакою гнався.
Бачить хлопчик, що й мати, й баба, й дід плачуть і все на скриню показують. Заховав він руку з каменем за спину й заглянув у скриню. Дивиться — в скрині якийсь хлопчик сидить і в руці цукерку тримає.
— Ах ти негідник!— закричав син купця.— Ти у мене цукерку вкрав. Ось тобі, тримай!
І він з усього розмаху кинув в хлопчика камінь. Дзеркало розлетілось на дрібні шматочки.
Не стало у купця більше дзеркала. А все тому, що він нікому не показав своє придбання і хотів один ним користуватись.
