Як півник панський маєток руйнував

Жили собі дід та баба. Нічого вони не мали, окрім півника та жорна. Бувало, півник знайде зернятко, дід і змеле з нього повнісіньке сито борошна, а баба хлібця чи пирога спече. Так вони собі й жили. Дізнався пан із великого маєтку, що дід такого млинка має, який з одного зернятка ціле сито намелює. Приїхав він до діда й забрав собі те жорно. Бо були тоді такі часи, коли пани що хотіли, те й робили! Дід плаче, баба плаче: «Тепер нам кінець прийшов, не буде в нас хліба». Бачить півник, як тяжко діду та бабі жити, виліз із-під печі й став лаштуватися до маєтку — жорно в пана відбирати.

— Де ж тобі, такому малому, та жорно відібрати? — каже дід.

— Нічого, що малий. Все одно відберу!

І рушив півник до маєтку. Іде лісом та й співає. А назустріч йому біжить лисиця.

— Півнику, півнику, куди це ти йдеш, співаючи? — питає лисиця.

— Жорно відбирати, панський маєток руйнувати!

— Візьми і мене з собою! — каже лисиця.

— Лізь мені у воло.

Лисиця як розженеться — і плиг півникові у воло. Іде півник далі лісом, іде та й співає. А назустріч йому вовк. Вовк і питає:

— Півнику, півнику, куди це ти йдеш, співаючи?

— Жорно відбирати, панський маєток руйнувати.

— Візьми й мене з собою,— каже вовк.

— Лізь мені у воло.

Заліз вовк півникові у воло. Іде півник далі, співає. Зустрівся з ведмедем.

— Півнику, півнику, куди це ти йдеш, співаючи?

— Жорно відбирати, панський маєток руйнувати.

— Візьми й мене з собою!

— Лізь мені у воло.

Заліз і відмідь у воло.

Став півник товстий та великий, як діжка.

Іде півник далі.

Підійшов до воріт маєтку, вилетів на тин та як заспіває:

Вийшов пан і слухає: хто це так співає? Слухає-слухає, а півник усе співає та й співає:

Розгнівався пан, велить спіймати півника і до гусей укинути: «Хай його гуси за ніч защипають». Не встигли півника до гусей вкинути, як він і каже:

— Лисице, лисице, лізь із вола, передави усіх гусей! Подушила лисиця усіх гусей, підрилася під хлів і втекла у  ліс. Вранці звелів пан наймитам півника з хліва викинути, думав — він уже мертвий. Відчинили двері, а півник — пурх над головами наймитів, вилетів на тин і ну співати:

— Немає вже в пана гусей, немає вже в пана гусей!

Пан ще більше розгнівався:

— Киньте його до стайні. Хай його коні затопчуть!

Не встигли вкинути, як півник і каже:

— Вовче, вовче, вилазь із вола, дави коней!

Виліз вовк із вола і порізав усіх коней! Потім підрився під стайню й утік до лісу.

Вранці посилає пан наймитів подивитися, чи іце живий півник.

Ледве встигли двері прочинити, як півник через голови — пурх! Сів на тину й співає:

— Немає вже в пана коней!
Немає вже на чому панові у гості їздити!

А пан і каже:

— Вкиньте його до биків, хай вони його за ніч заколють!

Вкинули до биків. А півник знову:

— Ведмедю, ведмедю, лізь із вола, ріж биків!

Прийшов пан — усі бики порізані. Півник — пурх у двері, та на тин і ну кукурікати:

— Немає в пана вже биків, немає в пана вже биків!

Тут пана й страх пойняв. Велить він наймитам півника схопити і в колодязь укинути: «Хай він утопиться!» Вкинули півника в колодязь, ще й накрили — щоб не вилетів. А півень і каже:

— Воло, воло, пий воду! Воло, воло, пий воду!

Випило воло всю воду, колодязь зовсім висох. Наступного ранку іде пан подивитися на півня, кличе наймитів, щоб викинули його мертвого. Відсунув кришку, а півень знову — пурх! І вже співає на тину:

Немає вже в пана води й на чай! Немає вже в пана води й на чай!

Пан і не второпає, що йому робити, страх його зовсім пойняв. Велить наймитам добре піч натопити. «Вкиньте його в піч, хай він там згорить!» Вкинули півника в піч, а він як закричить:

— Воло, воло, лий воду! Воло, воло, лий воду!

Загасив піч, усі кімнати затопив, немає панові куди й подітися. Півник вилетів на тин і знову співає:

— Попалив пан дрова, а печі нетоплені! Попалив пан дрова, а печі нетоплені!

Пан зі злості не знає, що вже й робити: «Убийте його і зваріть». Наймити не йдуть, бояться: що це за півень — коней, корів погубив, кімнати затопив! Тоді пан сам ухопив сокиру і пішов півня рубати.

Півник як закукурікає:

— Сокиро, сокиро, рубай панові голову!

Сокира зарубала пана, а півник забрав жорно й повернувся до діда та баби.

Здихалися вони і маєтку, і пана. А дід з бабою ще й досі живуть, пироги жують і горя не знають.