Сидів якось Пекале на галявині й гадає, що би що йому витворити. Глипнув на шлях та й бачить: під’їжджає бричка. Мерщій схопився Пекале, знайшов довжелезну жердину, поставив її сторчма на землю й тримає її обома руками. А в тій бричці їхав пан боєр зі своєю дружиною. Побачив боєр Пекале, наказав кучерові зупинитися та й каже:
— День добрий!
— Доброго здоров’я! — відповів Пекале.
— Що ти тут робиш?
— А от, паночку, ніс я додому цю жердину й зупинився, аби дати їй спочити трішки. А ви куди їдете?
— Чув я від людей про якогось Пекале, який всілякі жарти знає і кожного може обманути. От я й шукаю його, аби подивитися, як він це робить.
А Пекале й відповідає панові:
— Ну, паночку, далі їхати тобі не треба, адже Пекале — це я. Але зараз я обманювати тебе не можу, бо свої жарти вдома забув. Потримай-но цю жердину, та дивись, не нахиляй її, а я по жарти в село чкурну. Й аби мені хутчіш повернутися, злізь-но з брички, я кіньми хутко приїду.
Пан так і зробив, як загадав Пекале, а той виліз на бричку й зник. Споночіло вже, а Пекале чортма. Простирчав пан з дружиноіо до ранку й другого дня аж до полудня. Але от іде попри них якийсь подорожній.
— День добрий! — каже той.
— Доброго здоров’я, — відповідає пан.
— А що це ви стоїте?
Розповів йому пан, що мусить тримати жердину, доки не повернеться з дому Пекале із своїми жартами.
— Він обіцяв, що повернеться на бричці хутко, а його ще й досі нема.
Тоді подорожній і відповідає панові:
— Чуйте-но, пане, а хіба вам мало того, що ви залишилися у лісі без брички і коней? Якого ще жарту від Пекале ви чекаєте тут?
