Одної неділі вирядила дружина Тиндале на базар купити кисляку й сметани. Піти Тиндале пішов, а от глечика взяти забув. Добився він туди, а там — хоч лий сметану й молоко у пригорщу. Не довго думаючи, здійняв Тиндале картуза з голови та й каже про себе:
— От у віщо куплю!
Підійшов до перекупки, яка продавала кисле молоко, попросив її:
— Лий, жінко, молоко в картуза!
Та налила повний картуз кисляку й отримала гроші.
— А зараз ще одне лихо маю. У що купити сметани? — Думав-гадав Тиндале і так вирішив: — Виверну я картуза та й наллю туди.
Зрадів Тиндале, що він мудро це вигадав, вивернув картуза й не бачив, що молоко вилилось. Купив сметани і — мерщій додому.
Дружина вже чекала на нього і, побачивши, що він приніс лише сметану, питає:
— Ну, Тиндале, а де молоко?
— Та ось тобі воно! — мовив Тиндале й зачав вивертати картуза вже на інший бік.
А сметана — бовть — та й на землю.
Отак доніс Тиндале додому свої покупки, — бодай йому таке добро було!
