То йде раз молотник молотити й зустрічає вовка. А вовк йому й каже:

— Гей, куди ти йдеш?

— Та молотити.

— І мішок у тебе є? Сховай мене в мішок.

— А чого мені тебе в мішок ховати?

— Бо за мною мисливці женуться, хочуть мене вбити. Порятуй мене, то я тобі віддячу.

От молотник узяв його у мішок та й іде далі. А назустріч йому мисливці. Питаються:

— Чи ти не бачив вовка?

А він каже:

— Ні!

Мисливці й пішли собі.

Тоді молотник вовкові:

— Ну, вже вилазь, мисливці пішли.

Та й випустив його з мішка.

— Ну, як же ти мені тепер віддячиш? — питається.

— А ось як,— каже вовк,— із’їм тебе!

Молотник йому:

— Оце так? За добро мені злом платиш?

Вовк і каже:

— За добро ніхто добром не платить!

— Е-е, вовчику, постривай,— каже молотник.— Хай ось когось зустрінемо, що він на те нам скаже!

От іде кривий, беззубий пес.

Молотник його й питає:

— Песику, чи правда, що за добро нічого ждать добра?

— А чого це ти мене про це питаєш? — каже пес.

— Бо я оцього вовка врятував од смерті. Гнались за ним мисливці, а я його в оцей мішок сховав. А оце випустив, то він каже, що з'їсть мене.

— А що ж,— каже пес,— так воно й є. Як був я молодий, стеріг господареві і маєток, і худобу. А тепер як несила моя злодіїв проганяти, то господар мене й вигнав. Еге ж, не жди за добро добра!

Вовк тоді до молотника:

— От бач, тепер я тебе з’їм!

— Е, ні,— каже молотник.— Ходімо далі, може, ще кого зустрінемо!

Аж іде старий, кривий кінь.1 Вони його й питають:

— Конику, скажи, чи за добро може сподіватись чоловік добра?

— Де там! — каже кінь.— Ніколи за добро добра не сподівайся!

— А чого? — питається молотник.

А кінь і каже:

— Бо як був я молодий, любив мене господар. Тоді бігав я в кареті. А як постарів, мусив тягти воза і навіть молотарку. Зламала мені машина ногу, то хазяїн мене й вигнав. Тепер шукаю собі смерті!

От вовк і знов каже молотникові: у

— Бач, нічого за добро ждати добра! І кінь сказав те саме. Отепер я таки тебе з’їм.

— Е, ні,— каже молотник.— Ходімо, може, ще кого зустрінемо. Що він нам скаже.

Коли йде лисичка. Молотник до неї:

— Лисичко, скажи, чи за добро чоловік може коли діждатись добра?

— А чого ти мене про це питаєш? — лисичка йому.

— Того,— каже молотник,— що йшов я з мішком молотити, а вовка хотіли вбити мисливці. Він мене дуже просив сховати його в оцей мішок, щоб мисливці не вбили. Казав, що за те мені добром віддячить. А як пройшли мисливці, випустив я його з мішка, а він хоче мене з’їсти. Ото я його й питаю, чи сміє він за добро платити злом.

Тут лисичка й каже, що вона не вірить, щоб вовк міг залізти в цей мішок. Мовляв, нехай молотник наставить мішка, а вовк хай туди влізе. От вовк зараз-таки й упхався в мішок.

— Слухай, молотнику,— каже тоді лисичка,— зав’яжи оцього мішка, поклади на землю, візьми ціпа та й молоти,— чи посиплеться з нього добро?

Молотник так і зробив. А лисичка й каже:

— Отак-то воно на світі! Не тільки людина, а й вовк мусить за добро добром платити!

Ото якби той молотник не зустрів лисички, мабуть би, вовк його й зі світу звів!