Аваз

Повертався богатир Аваз[1] до Джамбула Мастона[2] після тривалих і небезпечних мандрів. Стояла нестерпна спека. Змагала богатиря втома, а найдужче дошкуляла спрага.

Гнав Аваз свого баского скакуна, шукаючи струмка чи джерельця. Раптом почув, ніби десь дзюрчить вода. Повернув коня на той дзюркіт, коли бачить: біля джерела дівчина воду в глек набирає.

Аваз під’їхав, скочив з коня, вихопив у неї з рук глек і припав до нього вустами. А дівчина спокійнісінько забирає глек та й питає:

— О красний юначе, звідки їдеш?

— З полювання,— відповів богатир і знову жадібно вхопився за глек. Студена вода свіжила його зморене тіло.

Однак дівчина вдруге відірвала його від питва:

— А куди їдеш?

Цього разу богатир не відповів, а мовчки вихопив глек з дужих дівочих рук і знову спрагло припав до нього. Однак дівчина втретє спинила юнака:

— А ти хоробрий хлопець! Як тебе звати?

Аваз аж розсердився й хотів приборкати зухвале дівчисько. Але дівчина виявилася не з полохливих, вона сміло глянула йому в очі.

«О, який чарівний погляд!» — подумав Аваз, і де й поділась його гнівливість, щезла, наче морок від спалаху світла.

— Ти хто? — спитав він.

— Людина! — глузливо посміхнулась дівчина.

— Бачу, що людина. Як звешся? Чия ти?

— Звуся Ширмог[3], пастухова донька я. Живу в отому селі,— дівчина кивнула у бік гаю під горою, що між його шатами було видно хати.

— Ширмог! А я хотів приструнчити тебе, щоб не була така зухвала. Чого не дала мені спокійно води напитися, спрагу вгамувати? — мовив Аваз і лагідно глянув на дівчину.

— Так треба було,— одказала Ширмог,— Хотіла застерегти тебе від лиха.

— Що ж то за лихо? — здивувався богатир.

— Ти під’їхав спраглий, розпашілий, а в такому стані пити без передиху студену воду небезпечно.

— Ясно,— мовив Аваз.— Виходить, ти не тільки вродлива, а й мудра. Тепер відповім на твої запитання. Повертаюся з полювання, а їду в Джамбул Мастон до славетного богатиря, свого батька Гуругли.

— До Джамбула Мастона, кажеш? — спитала дівчина, і очі в неї засяяли.— І побачиш там Аваза-богатиря?

— А ти хіба чула про нього?

— Хто ж не чув про Аваза-богатиря. Про його подвиги старе й мале знає.

— Коли гак, то почекай трохи, незабаром Аваз сам приїде сюди і вклониться твоєму розу му і вроді,— мовив богатир, скочив на коня та де й дівся.

У Джамбулі Мастонї — столиці свого мирного й славного краю — Аваз побачився спершу з любою ненькою, тоді пішов до названого батька Гуругли. Та не встигли вони до ладу погомоніти, як гінці принесли вість: на їхній край напали вороги, вигубили багато люду, а вродливих жінок і дівчат у ясир побрали.

Почув Аваз сумну звістку, підвівся і промовив:

— Дорогий батьку! Дозвольте піти на ворога й визволити співвітчизників.

Поблагословив Гуругли названого сина й. побажав удачі. Узяв богатир благословення і в матері й рушив у дорогу.

Їхав він, їхав, і дістався до того села, де жила Ширмог. Лани й баштани довкола витолочені, садиби поруйновані.

У селі лишилися тільки немічні старі й малі діти. Діди розповіли йому, що на них напав загін вершників: майно пограбували, молодих чоловіків та жінок пов’язали й погнали в полон. Аваз спитав про Ширмог.

— Ой, не питай,— сказав йому один дідусь.—Наша хоробра Ширмог мужньо билася з напасниками та її поранили, закували в ланці руки й ноги й повезли з собою.

Аваз розпитав, куди подалися вороги, рушив тією дорогою. Проїхав свій край і опинився в країні телепнів. Виявилося, й на них напав з великим військом падишах Кафлон[4], розорив країну й тепер хоче взяти столицю.

Почув це богатир, скинув своє вбрання та дорогу збрую з коня і в образі мандрівного старця — дервіша подався до столиці падишаха Телепня[5].

Кафлонове військо, немов сарана, заполонило увесь степ довкола столиці.

Аваз під’їхав до наметів, привітався, як годиться дервішеві, й заспівав дервішської пісні. Кілька вояків одразу схопили його й повели до падишаха Кафлона.

— Хто ти й звідки йдеш? — спитав той.

— Я мандрівний дервіш,— відповів Аваз.

— Ні, ти вивідувач Гуругли! — вигукнув один із падишахових радників.

— Може, це сам Аваз? — озвався другий радник.

— Скарати його! — гукнув Кафлонів візир.

— Ви помиляєтеся,— сказав Аваз,— я й справді бідний дервіш, нині тут, завтра деінде, ні притулку, ні намірів певних не маю.

Падишах ще довго розпитував богатиря, доки повірив, що він справді дервіш, і відпустив його. Аваз, наспівуючи свою мандрівну пісню, проїхав до міста.

Падишахові Телепню доповіли, що в столиці з’явився якийсь мандрівний дервіш з вельми приємним голосом і співає пісні про поразку Кафлонового війська. Володар звелів негайно привести його до палацу. Аваз розповів, хто він і звідки.

— О славний богатирю! — мовив падишах,— Віроломний Кафлон спустошив наш край. Його осатанілі вояки сплюндрували наші міста і села, а тепер узяли в облогу столицю.

— Я прийшов вам на допомогу,— сказав Аваз.— Доки не здолаємо підступного Кафлона, не знатиме спокою ні ваш, ні наш край.

Аваз убрався як воїн, осідлав баского коня і, наче вовк на отару, кинувся на ворога. Кафлонові вояки впізнали в безстрашному богатиреві Аваза й почали відступати. Падишаха охопив сліпий жах. Але він звелів-таки оточити Аваза.

Богатир пустив галопом свого коня й рубав мечем ліворуч і праворуч. Вороги, мов снопи, падали на землю, а голови їхні летіли врізнобіч, наче гарбузи. Хто зостався живий, рятувався втечею.

Побачив Кафлон, що програв бій, і собі навтіки. Аваз, як орел, кинувся навздогін, метнув аркан і стягнув Кафлона з сідла. Зв’язав його й віддав падишахові Телепневі, а сам пішов оглядати ворожі намети. З допомогою вояків-телепнів він розковував бранців.

Раптом чує знайомий голос:

— О безстрашний богатирю, ти визволив нас із рабства. Шана тобі й твоєму батькові!

Аваз аж стрепенувся. Миттю кинувся на той голос. То озивалася Пастухова донька Ширмог. Вона лежала в заковах в одному з наметів. Богатир зняв ланці, взяв кохану на руки й пригорнув до серця.

Вдячний падишах Телепень випровадив богатиря з великими почестями. Люди скрізь радо зустрічали свого визволителя.

Нарешті Аваз прибув до Джамбула Мастона й одружився з красунею Ширмог.

Минуло кілька років. Дружина народила богатиреві Авазові двох чудових синів. Одного назвали Нуралі, а другого — Шералі[6].

Відтоді вороги довго боялися нападати на миролюбну країну, що нею правив Гуругли.