Був собі дроворуб та й мав жінку. Щоднини ходив він до лісу дрова рубати. А надвечір, повертаючись додому, продавав дрова й купував хліба та до хліба, щоб було з чого дружині вечерю зварити. А повечерявши, починали співати, грати й танцювати, примовляючи: «Піш-поф, піш-поф!»
Аж це падишах видав наказ, аби ніхто не запалював свічок уночі. От і не запалює ніхто вогню, тільки дроворубові байдуже: танцює та веселиться.
Якось опівночі вийшов падишах з палацу та й підійшов випадково до дроворубової садиби. Зирк — а в хаті світло, галас, співи й танці. Казна-що та й годі! Падишах зробив на дверях позначку й пішов.
А на другий день падишах посилає дроворубові коня, одяг і наказує слугам привезти його в палац. Пішли слуги падишаха до дроворубової хати, постукали у двері та й питають, де господар, а жінка каже, що чоловік у лісі дрова рубає. Тоді подалися падишахові люди до лісу, привели дроворуба додому, переодягли в новий одяг, посадили на коня та й везуть до падишаха.
їде дроворуб, а старці вилаштувалися по обидва боки шляху та й просять грошей. Поліз дроворуб у кишеню, а там порожньо. Отож їде та й приказує: — Як їхатиму назад, як їхатиму назад!
Привезли його до палацу, й заходить дроворуб до самісінького падишаха. Той і питає дроворуба, що він робить, з чого живе. Розказує дроворуб усе як є. Сподобався дроворуб падишахові, ото й призначає він його старшим вартівничим на воротах, ще й гарну шаблю дарує.
їде дроворуб назад, а жебраки знову просять у нього милостиню. Тільки ж падишах йому й шага не дав!
— Мені нема — і вам катма! Мені нема — і вам катма! — примовляє він, повертаючи голову то праворуч, то ліворуч.
Приїхав додому, а в хаті й крихти немає. Сидять дроворуб із жінкою голодні.
— Що ж його тепер робити?— бідкається чоловік.— Адже стало не краще. Грошей немає й шага!
— А ти, чоловіченьку, віднеси свою шаблюку до крамаря та візьми за неї чогось на обід.
Почвалав дроворуб до крамаря, віддав йому шаблю, взяв якоїсь готової їжі та й повертається до хати. А тоді, вже підвечерявши, знову заходилися дроворуб із жінкою співати й пританцьовувати. У піхви ж засунув шаблю, зроблену з дерева.
Але ж усі ті витівки бачив падишахів служник та й розповів усе вранці. Надумався падишах покарати дроворуба.
А треба сказати, що в ті далекі часи, коли комусь давали нову посаду, той повинен був відрубати голову котромусь із злочинців.
Наказав падишах своїм людям зібратися докупи, а сам посилає, аби привели дроворуба. Той одягнувся, сів на коня та й приїхав до палацу. Падишах загадав, аби привели злочинця, а тоді й каже дроворубові:
— Тобі я дав нову посаду — старшого вартівничого на воротах. Відрубай же голову цьому злочинцеві.
Але шабля в дроворуба дерев’яна! Що ж йому робити?
— О аллах! Коли цей чоловік не має гріха, хай моя шабля стане дерев’яною! Та коли він чинив зло, хай відрубає йому голову!— вигукнув дроворуб і вихопив шаблю.
Дивляться люди, аж шабля дерев’яна. Тоді дроворуб і каже падишахові:
— Бачите, ясновельможний пане, що цей чоловік гріха не має.
А падишах хоч і знав, що зробив дроворуб із шаблею, лишився задоволений його кмітливістю. Подарував падишах дроворубові новий будинок, дав багато грошей і зробив його своїм улюбленим слугою.
