Сліпий ворон

Був собі один пастух, і пас він череду. А ще він мав жінку, хату й корову. Зробив якось чередник курт[1] та й поклав на дах хати, щоб сох на сонці. Дні минали, і пастух став помічати, що курту все меншає та й меншає. Ото й надумав вистежити злодія.

Коли це прилітає сліпий ворон та й ну клювати курт. Упіймав чередник птаха й хотів убити, аж сліпий ворон каже:

— Не вбивай мене, я дам тобі все що захочеш. Приходь завтра до мене додому, а де моя хата, знає кожен, кого б ти не запитав.

Відпустив чередник ворона. А на другий день, пригнавши череду, пішов шукати сліпого ворона. Ішов, ішов — аж назустріч йому чабан з отарою.

— Чиї це вівці? — запитав чередник у чабана.

— Сліпого ворона,— відповів той.

— А де ж хата сліпого ворона?

— Ітимеш оцією дорогою, і трапиться тобі табунник. Запитай у нього, він скаже,— відповів чабан.

Ішов чередник, ішов, поки здибався з табунником.

— Чиї це коні? — запитав чередник.

— Сліпого ворона,— одказує табунник.

— А де ж його хата?

— Ітимеш оцією дорогою та й побачиш пастуха, що пастиме верблюдів. У нього спитай.

Ішов чоловік, ішов та й побачив чоловіка, який пас верблюдів.

— Чиї це верблюди? — запитав чередник.

— Сліпого ворона.

— А де ж його хата?

І чоловік показав чередникові, де хата сліпого ворона, той пошанував його, а потім дав скатертину й сказав:

— Оце як скажеш: «Розгортайся, скатертино, розгортайся, доброю їжею заставляйся!»— і на скатертині будуть ласощі, яких тобі заманеться.

Прийшой чередник додому та й каже дружині:

— Мий руки та сідаймо обідати.

— Та ж нема чого,— одказує та.

— А глянь лишень,— сказав чоловік і гукнув: — Розгортайся, скатертино, розгортайся, доброю їжею заставляйся!

І ту ж мить на скатертині з’явилися різноманітні страви. Пообідали вони, чоловік і каже:

— Згорнися, скатертино, згорнися!

Скатертина згорнулася.

Наступного дня покликав чоловік у гості падишаха, всіх його друзів та візира.

Тільки-но гості прийшли, чоловік сказав:

— Розгортайся, скатертино, розгортайся, доброю їжею заставляйся!

І на скатертині з’явилися які хочете страви. Пообідали падишах та його почет і пішли додому. От падишах і каже своїм слугам:

— Ідіть і заберіть скатертину.

Прийшли слуги й забрали у бідняка скатертину.

А той тоді зраночку пішов до сліпого ворона й каже:

— Падишах забрав у мене скатертину.

Сліпий ворон дав біднякові ішака й каже:

— Як тільки ти крикнеш ішакові: «Гей!» — із нього посиплеться золото.

Забрав чоловік ішака та й іде додому. Коли це дістався до палацу падишаха, то, щоб швидше проминути, гукнув на ішака: «Гей!» З ішака посипалося золото.

Падишах побачив це і забрав ішака собі.

Вранці бідняк знову йде до сліпого ворона.

— Падишах забрав у мене й ішака,— сказав він, прийшовши до сліпого ворона.

Тоді сліпий ворон дав чоловікові скриньку й сказав:

— Тільки-но скажеш: «Відчинися, моя скринько, відчинися, чоловіче з булавою, із’явися!» — із скриньки вискочить чоловік з булавою й поб’є кожного, хто до нього поткнеться. Коли ж ти захочеш, щоб він заховався, то скажеш: «Заховайся, чоловіче, заховайся, а ти, скринько, зачиняйся, зачиняйся!» Скринька й зачиниться.

Узяв чоловік скриньку та й іде додому, а сам гадає: «Хіба може в такій скриньці лягти чоловік та ще й з булавою?» Ото поставив скриньку на горбочку, а сам сховався та й гукає:

— Відчинися, моя скринько, відчинися, чоловіче з булавою, із’явися!

І з скриньки вискочив дядько з булавою та й ну того бідняка лупити.

Бідняк як зарепетує: «Заховайся, чоловіче, заховайся, а ти, скринько, зачиняйся, зачиняйся!» Скринька й зачинилася.

Узяв тоді бідняк скриньку, приніс у двір падишаха, поставив її перед палацом і крикнув:

— Відчинися, моя скринько, відчинися, чоловіче з булавою, із’явися!

А сам утік. Із скриньки вискочив дядько з булавою, зруйнував палац падишаха, будинки його друзів та візира, ще й самих їх побив.

А бідняк побачив це та й кричить:

— Заховайся, чоловіче, заховайся, а ти, скринько, зачиняйся, зачиняйся!

А тоді забрав скатертину й ішака та й зажив щасливо.