Жила-була десь за сімома морями кмітлива дівчина. А була вона така розумна, що слава про неї дійшла аж до короля. Королю так багато говорили про цю дівчину, що він нарешті наказав запрягти коней і їхати по неї.
Привезли дівчину до короля. А король і каже:
— Ну, дівчино, чув я про твій великий розум. Отож слухай! Є в мене на горищі куделя. А їй — сто років. Спряди з неї золоті нитки.
Дівчина відповіла:
— Ваша величносте, володарю життя й смерті людей, е в мого батька сторічний лозовий тин, накажіть з нього зробити веретено, і я вам спряду золоті нитки.
Сподобалась відповідь королю, але зараз же він придумав інше:
— Гаразд, дочко, ти мені добре відповіла, а тепер я тобі скажу ось що. Є в мене на горищі сто глечиків з дірками. Залатай їх!
— Охоче залатаю, — відповіла дівчина, — але хай ваша величність спершу накаже повивертати оті глечики, бо ж, відома річ, латки з правого боку ніколи не кладуть.
Каже тоді король:
— Друга відповідь теж розумна. Дам я тобі ще одне завдання. Якщо відповіси — ось моя рука, оженюсь на тобі.
— Кажіть, ваша величносте.
— Так ось що. Принеси й не принеси, щоб було й не було.
Дівчина подумала трохи, вийшла на кухню і попросила у кухаря два сита. Вийшла вона на подвір’я, де саме літала сила-силенна голубів, схопила одного голуба й поклала між сита. Потім пішла до короля:
— Ось я вам принесла те, чого ви бажали.
Бере король сита в руки — подивитися, що там між ними. Тільки-но він розкрив рота, а голуб і вилетів!
— Ось бачите, ваша величносте, я принесла й не принесла; було й немає.
Побачивши, що дівчина й справді дуже розумна, король вирішив одружитися з нею. Запросили музик і танцювали тиждень, а може, й цілих два.
Я теж на тому весіллі був, мед, горілку пив, по бороді текло, а в рота не попало.
Хто не вірить — хай перевірить.
