Чудесний бик

Українська казка

Казка починається з одного чоловіка, що мав дуже багато дітей. Ціле село уже було в нього батечками і маточками. А тут народилася ще одна дитина. Чоловік ганьбився хрестити її у своєму селі, поніс у сусіднє.

Дорогою стрічає двох людей:

— Люди добрі, чи ви не були б моїй дитині хресними?

— Та чому ні? — погодилися зустрічні.

Коли дитину похрестили, чоловік красно подякував. Узяв маля на руки, йде додому. Подумав собі: «Ей, не спитав я, звідки оті люди». А тої хвилини вони покликали його:

— Зачекайте, куме! Не дали ми нашому хресникові подарунок, бо ми подорожні, нічого не маємо. Та обіцяємо йому замість подарунка телицю, котру знайдете по дорозі. Коли її зустрінете, то у праву руку візьміть мотузок і ведіть. А коли буде вириватися, то дайте їй волю, пустіть — і най іде, куди хоче.

Чоловік так і зробив.

Прийшов додому і розповідає:

— Знайшов я по дорозі нашій дитині хресних. Вони подарували їй телицю, але корівка вирвалася і кудись пішла.

З часом і забули за невідомих батечків. А хлопчик підріс і почав дуже жалкувати, що братам на Великдень несуть писані яйця, а йому ніхто нічого.

На те батько каже:

— Синку, я тебе хрестив у сусідньому селі, а батечків зустрів по дорозі. Вони тобі подарували телицю, але телиця вирвалася і кудись пропала.

А хлопчик тоді каже:

— Няньку, я йду шукати телицю.

Зібрався і пішов.

Раз іде він лісом і натрапляє на чорного діда,

— Куди ти йдеш, хлопче?

— Іду шукати ту телицю, котру мені обіцяли батечки.

— Хлопче, не знайдеш ти своєї телиці, коли мені не пообіцяєш від неї бичка.

Хлопець пообіцяв, аби лише дідо дав якусь пораду. І той сказав, щоб він прийшов до одної криниці, а там чекав, коли його телиця прийде воду пити.

Хлопчина все зробив.

Приходить телиця, а то вже корівка — з прекрасним бичком, котрий має золоті роги.

— Ой, жаль, що я мушу сього бичка віддати! — каже собі хлопець.

А бик проговорив:

— Не біда, що ти мене пообіцяв дідові. Усе буде добре. Учинив ти із чорним угоду?

— Учинив, та дідо її взяв і сховав під бука, під коріння.

Бик пішов до бука, угоду вигріб і зжував.

На те приходить чорний дідо і вимагає обіцяне. А хлопець йому каже:

— Я тебе, чоловіче, ніколи не знав і нічого тобі не обіцяв.

— Та як пі?

— Покажи угоду!

Чорний дідо почав рити землю, але угоди не знайшов. Так хлопець виграв із нечистим, пригнав собі додому корову й золоторогого бичка.

— Нас не треба прив’язувати до ясел, — проговорив бик. — Ми будемо годуватися самі. Але коли я рогом постукаю, то нараз приходь.

Хлопець усе приходив, коли бик стукав рогом, і той йому радив великі діла. Раз почав казати:

— Дорогий мій ґаздо, знаю, що ти маєш велику рідню, братів і сестер. Будуй для них хати, справляй їм весілля.

Хлопець так і зробив. Бик знову постукав рогом у стіну.

— Ти поженив своїх братів, повіддавав сестер?

— Усе в порядку.

— А чи лишилося тобі ще дещо із грошей?

— Лишилося.

— Ну, йди до такої і такої баби. У тої баби є мій брат, котрого вона вкрала, коли нас мама разом народила. Якраз тепер баба хоче його продавати — вона буде просити за нього решето срібла. Чи маєш стільки?

— Маю.

Хлопець прийшов до баби і каже:

— Купіть ви у мене одинака-бика: він такий самий, як у вас, будете мати пару.

— Немає в мене грошей купувати, скорше продам свого.

— Скільки хочете?

— Решето срібних — і бери!

Так він купив у баби бика і спарував його зі своїм.

На другий день бик стукає знову.

— Ну, що нового, волику?

— Ти уже, Іване, поженив братів, повіддавав сестер, а тепер подумай і про себе. Кажи своєму нянькові, най сватає за тебе царівну.

Коли хлопець передав то батькові, старий здивувався, але пішов до царя.

— Пресвітлий царю! Син мене відправив вашу дівку сватати.

Цар відповідає:

— Можливе діло, але в тому разі, якщо твій син за три години зоре кам’яну гору, засіє й заволочить, а до вечора збере готовий урожай.

‘Із тим словом чоловік вернувся додому і все розказав синові.

А віл постукав рогом.

— Що нового, волику?

— Нового нічого, лише пошли нянька до царя і най перекаже, щоб той дав зробити сталевого плуга, сталеву борону і сталеве ярмо.

Батько пішов і переказав. За три дні усе було готове.

Іван запріг до плуга своїх воликів, прийшов до гори. Вони зорали все за три години. А на вечір хлопець зібрав урожай.

І цар віддав за нього доньку. Жили вони добре. Іван — так звали хлопця — був коло царя як міністр.

Але він мав за слугу дуже меткого хлопця. І той слуга зійшовся з його жінкою. Іван про те нічого не знав.

Минув час. Іван зайшов до волика і чує:

— Іди копай на полі яму для моєї мамки. Хоче помирати.

Іван викопав яму і загріб корову.

А на ранок волик знову стукає:

— Іди копай на полі яму для брата мого. Копай на лівій стороні, коло моєї мами.

Іван так і вчинив.

На третій день також почув стук.

— Що нового, волику?

— Ой, нове недобре: вмираю і я.

Іван гірко заплакав.

— Нічого не бійся, — заспокоїв волик. — Будеш ти добре жити, лише копай яму на правій стороні, коло моєї мами. Так ми були у маминому череві: брат зліва, а я справа.

Іван красно поховав останнього волика і, змучений, вернувся додому.

А рано жінка встала скорше. Бачить, на їх полі — прекрасний палац із трьома вежами.

— Вставай, чоловіче, ми маємо замок!

Іван подивився і дуже йому сподобався палац. Весело сказав:

— Як то може бути, що за одну ніч сталося таке чудо? Видати, з нашої худоби…

А жінка все переказала своєму коханцеві. І, як тільки вона то сказала, палац запав у землю.

Нещасний Іван узяв у руки палицю і пішов по світу — каратися за нерозумне слово, що виказав жінці.

Іде, іде довго і зустрів одного подорожнього. А той йому каже:

— Чоловіче, вертайся додому. Спитай слугу, чи він відгадає, звідки завтра буде сонце сходити. Коли відгадає, ти вирушиш знову на покуту і не будеш мати пристанища. А як не вгадає, залишишся на своєму місці.

Вдома Іван питає слугу:

— Вгадай, звідки завтра буде сонце сходити. Вгадаєш — то зостанешся на моїм маєтку, як ні — візьмеш у руку мою палицю і підеш по світу.

Слуга йому каже:

— Таке може вгадати найменша дитина! — Але подорожній наслав йому так, що він відповів: — Сонце буде с ходити із заходу.

Так слуга взяв Іванову палицю і пішов на край світу. А Іван лишився у царському палаці.

Джерело: Дванадцять братів. Закарпатські казки.— «Карпати», Ужгород, 1972.

Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up