Був, де не був, один пан-капітан, який любив хвалитися великою силою. Раз він привів до кузні коня, аби підкувати, і каже ковалеві:
— Гей, слухай сюди! Зроби дві підкови для мого коня, та щоб вони обидві були з доброго заліза! А ще — роби швидко, бо я збираюся на лови.
Коваль одразу взявся до роботи. Постукав, постукав — одна підкова уже є!
Пан-капітан узяв її до рук — підкова розламалася.
— Слабе залізо! Давай ліпше!
Коваль посміхнувся. Почав кувати знову. Коли була підкова готова, подав панові.
Пан-капітан її лише зігнув. І наказує:
— З твердішого, твердішого заліза!
Коваль зробив ще одну підкову.
Вхопився пан ламати її. Витискує із себе всі сили — підкова і не гнеться.
— Може бути! — каже. — Тільки швидше куй, бо мене вже чекають на лови.
Кінь стоїть підкований, б’є по землі копитами. Коваль чекає плату. Пан-капітан вийняв золотого і дав ковалеві:
— За добру роботу!
Але коваль каже:
— Пане-капітане, ваш золотий слабий! — і зламав монету, якби була зі скла.
Придивився пан до коваля. Вийняв ще два золоті. Коваль склав їх разом і зігнув.
— І ці не годяться!
Пан-капітан дуже здивувався. Та що мав чинити? Вийняв із кишені вже три золоті.
Коваль підкинув гроші на долоні та й каже:
— Ці вже добрі!
І пан-капітан більше не хвалився великою силою.
