Один сільський чоловік судився з корчмарем. Зібрався він у місто, до пана судді. Аби було з чим зайти до пана, зарізав гусака. Прийшов і першим ділом розвив рушника, показує, з чим стає до бесіди.
— За подарунок дякую, — мовив пан суддя. — Та не знаю, як його поділимо? У мене жінка, два сини й дві доньки. Кому що віддати?
— Поділимо! — каже чоловік.
Він одрізав із гусака голову і подає панові:
— Ви у домі голова, і вам — голову!
Відрубав задок і подає пані:
— Вам за домівством дивитися, у хаті сидіти!
Відрубав дві ніжки й подає синам:
— Вам ноги, щоб ходили, бо ви ще молоді.
А дочкам сказав:
— Вам крила, бо вам скоро полетіти з дому… Ну, а що лишилося — то буде мені.
Судді полюбився хитрий селянин. Пообіцяв, що буде судити на руку чоловікові.
Але почув про те корчмар. Зарізав не одного, а п’ять гусаків, і приніс до пана. Суддя і йому каже:
— За подарунок дякую. Та у мене жінка, два сини й дві доньки. Нас шестеро, а гусаків п’ять. Як їх поділити?
Корчмар думав, думав, але нічого не придумав.
Пан суддя покликав селянина, щоб поділив той.
Узяв бідняк гусака, дає панові й пані:
— Вас двоє, а додати одного гусака — разом буде троє. Узяв бідняк гусака, подає синам:
— Вас двоє, а додати одного гусака — разом буде трос.
Узяв бідняк гусака, подає донькам:
— Вас теж двоє, а один гусак — і разом буде троє.
Лишилися ще два гусаки. Взяв їх бідний чоловік і каже:
— Я один, зате гусаків два — і нас також троє!
Панові ще більше полюбився хитрий селянин. А корчмар, коли почув, як той говорить із панами, нараз відмовився від суду і ніколи з ним не правотився.
