На м’якій постелі глибоким сном снить хлопчик Іванко.
Сниться хлопчині дивний сон: чує він страшенний тріск — такий тріск, якби стріляли зі ста гармат. А на ге розкрилася величезна яма, стіни розійшлись, і в хаті стало видно, як удень. З ями виходить стара баба, худа і обідрана, але висока-превисока — на сім метрів підвелася в небо. Плаче баба й стогне:
— Іванку-у!.. Іванку-у-у!.. Чи впізнаєш мене?.. Я — земля! Я — твоя баба…
— Чого плачете, бабко? — питає хлопчина.
— Плачу, бо жадібний ґазда біду робить зі мною. Він мене оре й оре — та кожного разу одне зерно сіє. Він тільки бере — не дає мені добрив, мене не годує. Передай йому…
— Добре, бабко, передам, що ви мені казали.
Земля скаржиться далі:
— Та у мене ще не все… Слухай далі, дитинко. Городник ліпше робить: він не сіє моркву, петрушку чи мак — весь час на одну грядку. Городник має землі мало, тому турбується про неї… А польовик сіє пшеницю за пшеницею або то жито, то пшеницю. Ой, марно сподівається він на гаразди. Я йому доти не віддячу, доки не дасть і мені поживу! Кажи польовикові, най не забуває і про мене. Тоді я дам багатий урожай! Дам йому повний колос і довгу солому. Дістане від мене за один рік більше, як дістає тепер за три роки. Тільки скажи, щоб сіяв і траву…
— Так, так, бабко, — обіцяє хлопець, — я скажу, аби він знав!
Земля все ще стогне:
— Заїв мене бур’ян, як заслабле тіло заїдає пошесть. Але ж його не так тяжко знищити. Тільки треба нивку добре поорати і дати їй спочинок. Та ще раз кажу, синку, — не сіяти одне зерно двічі, підряд за собою!.. Кажу тобі свою велику правду, і передай людям: дурний той чоловік, котрий нарікає, ніби в нього погана земля. Я, хоч і стара, та маю вічну силу! А поганий — хіба той, хто погано думає про мене і погано дбає.
— Добре, бабко, добре! Я скажу про все…
Земля тяжко зітхнула:
— Ти видиш, Іванку, що у мені є немало соків, раз кожна рослинка тягне своє устами — пшениця, жито, овес, кукурудза. Але й молода мати, яка собі плекає дитинку, мусить перепочити. Розумієш?..
— Я вас, бабко, добре зрозумів! Усе скажу людям! — вигукнув Іванко і прокинувся.
