Жили-були дід і баба. Вони були такі бідні, що все ходили в ліс, збирали жолуді, мололи їх і їли. От один жолудь впав у погріб, почав рости.
Полізла якось баба в погріб, глядь, а там дубок до самої стелі виріс. Крикнула баба до діда:
— Глянь-но, старий! Дуб до самої стелі виріс!
Взяв дід сокиру і прорубав підлогу навколо дуба. Став дуб далі рости. Ось уже й у хаті до стелі виріс.
Прорубав дід стелю. А дуб виріс до самого неба.
Баба й каже дідові:
— Полізь ти на цього дуба, може, зверху жолудів натрусиш.
От поліз дід на дуба, так високо, аж до неба, а на небі — жорна і півень. Півень і каже дідові:
— Візьми мене, діду, з жорнами. Я тобі в пригоді стану!
Взяв дід півня і жорна й зліз униз. Баба зраділа, що в них тепер є жорна і півень.
Як стала баба жорна крутити, то щораз як крутне — вискочить то млинець, то пиріжок, то яблуко. Повну хату вона всього намолола.
Стали старі жити, добра наживати.
А тут пан сусідський дізнався про жорна і прийшов їх позичити, бо, каже, гості приїхали, а пригощати нічим.
Дав старий панові жорна, той і пішов собі. Та й не приносить і не приносить ті жорна. Тоді півень і каже:
— Дідусю, бабусю, піду я до пана і принесу ваші жорна!
І пішов.
Іде та йде, аж бачить лисиця біжить. І питає:
— Куди, півнику, йдеш?
— По жорна до пана,— каже півень.— Залізай до мене в торбу!
Лисиця й залізла, а півень іде далі.
Назустріч вовк біжить і питає півня:
— Куди йдеш?
— По жорна,— відказує півень.— Залізай до мене в торбу, як хочеш зі мною йти.
Вовк і поліз. Іде півень далі, а назустріч йому біжить ведмідь. Біжить і питає:
— Куди йдеш?
— До пана по жорна,— каже півень.— Як хочеш зі мною, залізай у торбу. Заліз ведмідь.
А півень тим часом у панський двір заходить і кричить:
— Віддай мені, пане, жорна!
Пан як почув, що півень так кричить, піймав його й кинув до гусей, щоб вони його добре поскубли.
Тільки гуси кинулися до півня, а він і випустив лисичку. То-то вона там розпорядилась!
А півень ще дужче гукає:
— Пане, віддай жорна!
Пан дуже розсердився, давай півня ловити. Піймав і кинув до баранів, щоб вони його рогами затовкли.
Барани до півня, а він і випустив вовка…
А півень щосили гукає:
— Пане, зараз же віддай мені жорна!
Лютує пан, гониться за півником. Піймав і кинув до корів, щоб вони його затоптали. А півень і випустив ведмедя…
От півень вилетів з корівника й кричить-гукає:
— Пане, зараз же віддай мені жорна!
Пан ловив, ловив півня, піймав і кинув у колодязь. Давай півник воду в колодязі пити. Пив, пив і всю випив. І знов кричить про жорна.
Пан ухопив півня й кинув у вогонь, у піч. Тут півник усю воду з себе випустив і залив вогонь. Та й знову кричить:
— Пане, віддай мої жорна зараз же!
Пан так уже розсердився, що піймав півня і тут-таки проковтнув. Л півень ще дужче розкричався, та так кричав, що пан не стерпів — випустив півня і жорна віддав.
Приніс півень жорна додому, і стали вони усі жити-поживати і добра наживати. І до цього часу у них ті жорна є.
І я там була, і два млинці у них з’їла.
Тут і казці кінець, а хто слухав, тому млинець.
