Жили-були дід і баба. Вони були такі бідні, що все ходили в ліс, збирали жолуді, мололи їх і їли. От один жолудь впав у погріб, почав рости.

Полізла якось баба в погріб, глядь, а там дубок до самої стелі виріс. Крикнула баба до діда:

— Глянь-но, старий! Дуб до самої стелі виріс!

Взяв дід сокиру і прорубав підлогу навколо дуба. Став дуб далі рости. Ось уже й у хаті до стелі виріс.

Прорубав дід стелю. А дуб виріс до самого неба.

Баба й каже дідові:

— Полізь ти на цього дуба, може, зверху жолудів натрусиш.

От поліз дід на дуба, так високо, аж до неба, а на небі — жорна і півень. Півень і каже дідові:

— Візьми мене, діду, з жорнами. Я тобі в пригоді стану!

Взяв дід півня і жорна й зліз униз. Баба зраділа, що в них тепер є жорна і півень.

Як стала баба жорна крутити, то щораз як крутне — вискочить то млинець, то пиріжок, то яблуко. Повну хату вона всього намолола.

Стали старі жити, добра наживати.

А тут пан сусідський дізнався про жорна і прийшов їх позичити, бо, каже, гості приїхали, а пригощати нічим.

Дав старий панові жорна, той і пішов собі. Та й не приносить і не приносить ті жорна. Тоді півень і каже:

— Дідусю, бабусю, піду я до пана і принесу ваші жорна!

І пішов.

Іде та йде, аж бачить лисиця біжить. І питає:

— Куди, півнику, йдеш?

— По жорна до пана,— каже півень.— Залізай до мене в торбу!

Лисиця й залізла, а півень іде далі.

Назустріч вовк біжить і питає півня:

— Куди йдеш?

— По жорна,— відказує півень.— Залізай до мене в торбу, як хочеш зі мною йти.

Вовк і поліз. Іде півень далі, а назустріч йому біжить ведмідь. Біжить і питає:

— Куди йдеш?

— До пана по жорна,— каже півень.— Як хочеш зі мною, залізай у торбу. Заліз ведмідь.

А півень тим часом у панський двір заходить і кричить:

— Віддай мені, пане, жорна!

Пан як почув, що півень так кричить, піймав його й кинув до гусей, щоб вони його добре поскубли.

Тільки гуси кинулися до півня, а він і випустив лисичку. То-то вона там розпорядилась!

А півень ще дужче гукає:

— Пане, віддай жорна!

Пан дуже розсердився, давай півня ловити. Піймав і кинув до баранів, щоб вони його рогами затовкли.

Барани до півня, а він і випустив вовка…

А півень щосили гукає:

— Пане, зараз же віддай мені жорна!

Лютує пан, гониться за півником. Піймав і кинув до корів, щоб вони його затоптали. А півень і випустив ведмедя…

От півень вилетів з корівника й кричить-гукає:

— Пане, зараз же віддай мені жорна!

Пан ловив, ловив півня, піймав і кинув у колодязь. Давай півник воду в колодязі пити. Пив, пив і всю випив. І знов кричить про жорна.

Пан ухопив півня й кинув у вогонь, у піч. Тут півник усю воду з себе випустив і залив вогонь. Та й знову кричить:

— Пане, віддай мої жорна зараз же!

Пан так уже розсердився, що піймав півня і тут-таки проковтнув. Л півень ще дужче розкричався, та так кричав, що пан не стерпів — випустив півня і жорна віддав.

Приніс півень жорна додому, і стали вони усі жити-поживати і добра наживати. І до цього часу у них ті жорна є.

І я там була, і два млинці у них з’їла.

Тут і казці кінець, а хто слухав, тому млинець.