Вже багато років Товстий король жив удівцем у своєму пишному палаці. Якось звелів запрягти карету, вмостився зручно та й поїхав шукати собі по світу дружину. А одружитися вирішив з удовою королевою чи герцогинею, котра ласкаво стріне його і нагодує обідом, який сама ж і зготувала. Дуже любив Товстий король смачно попоїсти.
По всьому білому світові сполошилися удові королеви та герцогині, які доти й гадки не мали, що їжу потрібно готувати. Геть усі кинулися до своїх кухонь — варили, пряжили, пекли… Бо ж птахи щебетливі та вітри блукливі принесли їм вість про наміри Товстого короля.
Найперше завітав Товстий король до палацу вдової королеви Пампушки. Та оббігала Товстого короля з усіх боків, стіл перед ним витирала, мух розганяла, мало в рот йому не зазирала. Аж ось настав час обідати. Адже королі лише в час обіду обідають, ввечері вони вечеряють. А тут сама Пампушка, розпашіла біля печі, виставила перед ним на стіл усе, що зготувала, та й каже:
— Призволяйтеся! їжте, ваша величносте! Ви такого ніколи й ніде не куштували!
Королева Пампушка сказала щиру правду. Таких страв, сім разів підгорілих, сімнадцять разів про димілих і сімдесят разів несмачних, ще ніколи не куштував Товстий король. Навіть ложку забув на стіл покласти — отак із ложкою в руках і сів у карету й поїхав далі.
їхав, їхав Товстий король, аж поки доїхав до палацу герцогині Мамалиги. Зустріли вельможного гостя з великою шаною, не знали, куди посадовити, — то й посадили просто на підлогу. Сидів король, сидів, аж поки настав час обідати.
Надвібіч розчинилися парадні двері, і шестеро слуг на блискучій срібній таці внесли висмажену до червонющої червоності довженну-довженну гадюку. Герцогиня Мамалига прощебетала:
— Ви, ваша величносте, починайте їсти від голови, а я від хвоста, а коли зійдемось, то поцілуємось!
Товстий король хотів їсти так, аж у голові йому наморочилося. Але, побачивши бридку гадюку, схопився, мов ошпарений, і вибіг з палацу герцогині Мамалиги. Вскочив у свою карету та й поїхав, поїхав!..
Нарешті приїхав він до палацу королеви Галушки. Цій королеві до жаги кортіло вийти заміж за Товстого короля. Тож не встиг іще Товстий король зайти до хоромів, як вода в казані вже кипіла, і Галушка звеліла принести морські троянди, що їх уміла готувати смачно-пресмачно. Однак, поспішаючи, замість морських троянд вкинула у казан бруднющий кухонний рушник.
Довго королева Галушка вела з Товстим королем розумні, вчені розмови. Правда, кінець кінцем усе звертали до того, що й де хто колись їв.
Настав нарешті очікуваний час обіду. Принесли страву — морські троянди, як оголосила Галушка. Товстий король був такий голодний, що вмить вихопив із казана найбільшу троянду. А то був варений кухонний рушник — звичайно, вже чистий… Гризнув Товстий король його раз, гризнув другий — і два його зуби залишились у рушнику! Дременув він геть із хором королеви Галушки.
Скакали коні, мчала карета, проминав Товстий король королівства, герцогства, у яких вдові королеви та герцогині варили, смажили, пекли страви — Товстому королю навіть важко стало дихати від їхнього духу. Не завертав до жодного королівства, до жодного герцогства.
Вже думав Товстий король, що сконає з голоду. Аж бачить: за шелеснатим лісочком, на невеличкій галявині стоїть біленька, чепурна, крита свіжою золотистою соломою хатина. Товстий король виліз із карети — і до хатини. Ледве увійшов, бо товстючий був, а двері вузенькі… А в хатині сидить бідна-бідна, гарна-гарна вдова і пряжу пряде. Як побачила Товстого короля — засоромилась, зашарілася.
А Товстий король навіть про голод забув — дивиться на вдову. Потім схаменувся:
— Їсти хочу, їсти!
І впав, майже непритомний, на лавку під стіною.
А у вдови нічого не було готового, та й зготувати не було з чого. Залишилося кілька картоплин. Почистила їх гарненько, помила, вкинула в окріп, посолила, зварила, потовкла, олійкою присмачила і перед королем поставила.
Сів король до столу, понюхав картопельку — і аж душа йому заспівала: такого смачного духу він іще не чув ніде. Як узявся наминати ту картопельку, то й за вуха відтягти його було годі!
Їв, прицмокував, облизувався, очі під лоба від насолоди закочував. А як доїв, каже вдові:
— Виходь за мене заміж, удовице бідна! В мене стільки невареної картоплі! Ми з тобою будемо її варити, будемо її їсти! Варити та їсти, варити та їсти!
Тут і казці кінець.
