Як братік Кролик перехитрив хижого Лиса

Братік Кролик знав, що тепер йому загрожує справжня небезпека, та він, як завжди, покладався на свою кмітливість.

А Лис тимчасом скаженів:

— Ага, піймався! Тепер я вже не випущу тебе!! Досить тобі бігати в моєму лісі, який ти і твій клятий рід вважаєте своїм. Хто тебе просив приходити сюди і лізти до цього Смоляного Чоловічка? Хто приліпив тебе до нього?! Сам, дурню, сам! От і лишайся тут, поки я піду назбирати хмизу, щоб засмажити тебе живцем.

Тут братік Кролик каже йому так смирно, слухняно:

— Роби, що хочеш, братіку, тільки не кидай мене в оті колючі кущі шипшини…

— А й справді, навіщо мені розводити багаття, коли я можу повісити тебе!

А Кролик знову:

— Вішай мене, вішай мене швидше, братіку, тільки не кидай в оті колючі кущі шипшини!..

— Ет, кат візьми! В мене ж нема мотузки. Краще вже я втоплю тебе.

А наш Кролик каже ще покірніше:

— Топи мене, топи скоріше, братіку, тільки не кидай в оті колючі кущі шипшини!..

— Тут же нема води поблизу. Краще я оббілую тебе.

А Кролик, знай, просить:

— Лупи мене, братіку Лис, повиймай очі, відірви вуха, відломи ноги,— тільки не кидай в оті колючі кущі шипшини!..

Та Лис хотів зробити йому якнайболячіше.

— Раз ти боїшся,— каже,— то я тебе кину в кущі шипшини.

Схопив він нещасного за ноги і з усієї сили швиргонув у саму гущину колючої шипшини. Щось затріщало, зашаруділо. «Ну,— думає Лис,— прийшов кінець братіку Кролику». Коли це чує, хтось гукає його. Дивиться, аж на горбочку за кущами сидить Кролик живий-живісінький, обтрушує сміття і кричить: — Шипшини кущ — мій рідний дім, Лисику! Шипшини кущ — мій рідний дім!