Давно-давно жив у Китаї старий мудрий лікар Ян Цзо-цзінь. Багато людей вилікував він на своєму віку. Одному допомагав ліками, іншому — мудрою порадою, і не було в країні людини, яка б не знала його імені.
І ось одного разу захворіла богдиханова дочка. Покликав той богдихан Ян Цзо-цзіня і сказав йому:
— Якщо ти вилікуєш мою дочку, подарую тобі найбільшу вазу з мого палацу, вщерть наповнену золотом. А якщо не вилікуєш, накажу відрубати тобі голову.
Відповів йому Ян Цзо-цзінь:
— Якщо дозволиш, то я скажу тобі, сину неба, що грошей за лікування я не беру і смерті не боюся. А дочку твою, якщо зможу, вилікую.
Оглянув лікар богдиханову дочку, зачинився у відведеній йому кімнаті і думав увесь день і всю ніч, перегортаючи сторінки старовинної лікарської книги. Потім наказав вести себе до богдихана.
— Зрозумів я, яка хвороба виснажує твою дочку, і знаю, чим лікувати її треба. Але добути потрібні ліки дуже важко.
— За золото все можна добути! — пихато відповів богдихан.
— Не допоможе тут золото, — похитав головою Ян Цзо-цзінь. — Ліки готуються з пелюсток голубої хризантеми, що росте лише в ущелині Драконів. Хто піде туди на неминучу загибель? За останні сто років лише одній людині пощастило побувати там, не втративши життя.
— Чув я про це, — тупнув ногою богдихан, — але хто з моїх підданців посміє не виконати мого наказу?
Відібрав богдихан десять найхоробріших і найдужчих воїнів і послав їх в ущелину Драконів. Але ніхто з них не повернувся звідти.
Ще раз вирядив богдихан по квітку кращих воїнів, і знову жоден з них не повернувся. Тоді звелів богдихан, щоб по всій країні тричі на день оповісники оголошували: той, хто здобуде голубу хризантему, в нагороду одержить стільки скарбів із скарбниці богдихана, скільки подужає взяти з собою.
Спокусилися на обіцяну нагороду три сміливці і вирушили в ущелину Драконів по голубу хризантему.
Але більше їх ніхто не бачив.
Наказав богдихан привести Ян Цзо-цзіня і загримав на нього:
— Ти все вигадав, дурний дідугане, ніякої голубої хризантеми немає на світі, і даремно загинули мої найкращі воїни! Вирушай сам по квітку!
— Я підкоряюся твоєму наказові, — спокійно відповів лікар, — але не можу обіцяти, що принесу хризантему.
В той же день Ян Цзо-цзінь вирушив у дорогу. Через дев’ять днів він підійшов до самотньої фанзи біля підніжжя гори — це було останнє людське житло на шляху до ущелини Драконів. Старий лікар зайшов до фанзи, там не було нікого. Стомлений мандрівник ліг і міцно заснув. А коли він розплющив очі, то побачив стрункого засмаглого юнака, що пильно розглядав гостя. Раптом обличчя юнака засяяло радістю, і він вигукнув:
— О великий лікарю Ян Цзо-цзінь, я пізнав тебе! До останньої хвилини свого життя дякуватиму долі, що послала до бідного житла мисливця Чен Женя такого гостя! Лише один ти зможеш урятувати мою наречену Дін, що тяжко захворіла, благаю тебе, поспіши до неї.
— Веди мене до хворої, — відповів лікар.
Мисливець повів Ян Цзо-цзіня в ближнє селище. Оглянувши наречену Чен Женя, красуню Дін, лікар сказав:
— В неї така хвороба, як і в богдиханової дочки, врятувати її може лише голуба хризантема, що росте в ущелині Драконів. Богдихан звелів мені здобути хризантему, якщо це вдасться, то я вилікую і твою наречену.
— Ти вже старий і кволий для такої важкої справи, — вигукнув мисливець, — і тільки даремно загинеш. А твоє життя потрібне і для моєї Дін і для багатьох інших людей. Я молодий, дужий, благаю, дозволь мені піти в ущелину замість тебе, я принесу голубу хризантему!
Подумав Ян Цзо-цзінь і відповів:
— Гаразд, вирушай у дорогу. Людина, що потрапить до ущелини Драконів з корисливими думками або виконавцем чужої волі, не зможе вийти звідти живою, але ти йдеш туди, щоб урятувати свою наречену. Можливо, ти зробиш те, що мені старому вже несила.
Ледь засяяли на обрії перші промені сонця, мисливець Чен Жень вирушив у дорогу. Він пробирався над проваллями вузенькими, ледве помітними стежками, де ходили тільки дикі кози, здирався на стрімкі скелі. А назустріч віяв вітер усе дужче й дужче, і мисливцеві доводилося напружувати всю силу, щоб не зірватися в безодню.
Раптом вітер стих. Чен Жень обійшов скелю і опинився на рівному широкому майданчику. І тут він побачив величезного крилатого дракона і зрозумів, що це Володар вітрів.
— Ха-ха-ха, — зареготав дракон, — знову людці прийшли сюди? Ну що ж, давай боротися. Якщо буде моя перемога, то кину тебе в провалля, а якщо ні, то підеш собі далі.
Чен Жень вирішив діяти за допомогою хитрощів.
— Куди тобі боротися зі мною, — відповів він, — коли ти навіть не подужаєш здмухнути сніг он з тієї гори.
— Не подужаю? — розсердився дракон. — А дивись!
І він дмухнув щосили. Знялася така хуртовина, що за два кроки нічого не можна було побачити, і мисливець поквапився непомітно прослизнути повз дракона.
Незабаром заметіль уляглася, і Чен Жень побачив попереду другу величезну скелю, що звисала над стежкою. Минувши її, мисливець почув страшний скрегіт. Виблискуючи на сонці лускою, як мільйоном радуг, назустріч мандрівникові повз із верховини гори крижаний дракон. Це був Володар холоду. Щоб не осліпнути, мисливець швидко закрив очі прозорим синім папером.
— Як ти посмів, чоловічку, з’явитися в мої володіння? — страшним голосом зарипів крижаний дракон. — Зараз я скую холодом твоє серце і заморожу кров у твоїх жилах!
І мисливець відчув, як обпалив йому обличчя крижаний подих дракона і холод почав стискувати груди.
Та не зміг крижаний дракон скувати холодом серце і заморозити кров сміливця, бо Чен Женя гріло гаряче, як полум’я, бажання врятувати життя коханої дівчини.
— О великий крижаний драконе! — сказав юнак. — Ти сяйвом своєї луски засліплюєш усіх, хто на тебе не гляне! Ти своїм крижаним подихом перетворюєш усе живе на кригу! Проте ти боїшся сонця.
— Я боюся сонця? — люто засичав дракон. — Зараз за ці зухвалі слова я одморожу тобі язика!
— Зробити це ти завжди встигнеш, — спокійно відповів Чен Жень. — А доведи спочатку, що не боїшся сонця, полежи під ним хоч годину он на тому схилі гори, поміж двома каменями.
Ці камені лежали нижче драконових володінь, і, спустившись туди, він під сонячним промінням повинен був перетворитися на воду. Але дракон, розлютувавшися, забув про це і швидко поплазував туди. Сонце одразу так обпекло його, що він насилу повернувся назад, втративши половину свого хвоста.
А мисливець тим часом уже наближався до виходу з ущелини. І тут чекав на відважного юнака третій дракон — Володар скарбів. Цей дракон був укритий лускою з дорогоцінного каміння, пазури у нього були з чистого золота, а голос він мав тихий і приємний, як ніжний спів флейти.
— О сміливцю, — проспівав дракон, — ти добрався до краю ущелини і за свій розум, одвагу й силу заслуговуєш на винагороду. Я покажу тобі усі скарби підземні, і ти зможеш узяти їх стільки, скільки спроможний будеш понести.
Він стукнув об землю хвостом, величезна кам’яна брила посунулась — і перед Чен Женем під сонячним промінням засяяли незліченні скарби.
Коли б юнак доторкнувся до них, скелі зімкнулися б над ним і поховали б його навіки у цій горі. Та він байдуже одвернувся: не скарби йому були потрібні, щоб урятувати кохану дівчину, а голуба хризантема.
Чен Жень швидко вийшов із ущелини і, побачивши долину хризантем, захоплено застиг. Перед ним, у ранковому промінні сонця, ледь гойдались од тихого подиху вітерця білі, рожеві, бузкові, золоті голівки квітів. Лише не було серед них голубої хризантеми.
— І все ж я її розшукаю, — сказав Чен Жень.
Уночі тривожні думки про хвору Дін не Дали мисливцеві заснути.
І коли з-за скелястої верхівки гори виглянув срібний серп місяця, Чен Жень угледів пуп’янок квітки, що мерехтів голубим сяйвом. Він повільно розпукувався — і перед юнаком розцвіла голуба хризантема небаченої краси: її пелюстки були неначе зіткані з місячного сяйва.
Пам’ятаючи наказ Ян Цзо-цзіня, мисливець обережно викопав квітку, разом із землею пересадив у взятий із собою горщик і вирушив у дорогу.
Під першими проміннями сонця хризантема стулила свої пелюстки і стала непоказним пуп’янком. Але побачивши його, посунувся назад крижаний дракон і полетів геть Володар вітрів. Незабаром хоробрий мисливець увіходив до своєї фанзи, радісно показуючи старому лікареві голубу хризантему.
Вилікувавши наречену Чен Женя, лікар повернувся додому. Голубу хризантему він посадив у своєму садочку і вирушив до богдихана, несучи з собою ліки, виготовлені з одної пелюстки хризантеми.
Побачивши Ян Цзо-цзіня, богдихан закричав:
— Чи ти приніс свою голубу хризантему? Моя дочка зовсім помирає!
— Твоя дочка одужає, — відповів лікар.
Як тільки принцеса випила ліки, сила повернулася до неї, і незабаром усі в палаці почули її дзвінкий сміх. Богдихан звелів привести лікаря і сказав йому:
— Я обіцяв тобі подарувати вазу, повну червінців. Але через те, що ти приніс не всю квітку, а тільки одну пелюстку, одержуй один червінець.
— Краще віддай ці гроші якому-небудь голодному біднякові, — відповів Ян Цзо-цзінь і пішов з палацу.
Пишно розрослась голуба хризантема в садочку у старого лікаря. І як тільки зривав він з неї одну пелюстку, швидко зростала на її місці нова.
З усіх кінців країни приходили до нього вбогі люди, і всіх він виліковував від найтяжчих хвороб.
Довідався про те богдихан і несамовито розлютувався:
— Як ти, зухвалий лікарю, посмів утаїти од мене, що здобув усю квітку, а не одну пелюстку? Як посмів ти витрачати безцінні ліки для порятунку нікчемного життя жебраків? Голуба хризантема має квітнути в моєму саду і лікувати тільки мене, принцесу та найвідданіших мені придворних!
І того ж дня богдиханові слуги забрали у лікаря квітку.
«Ну, — думав богдихан, — тепер я стану найбагатшим імператором у світі. За кожну пелюстку хризантеми я буду вимагати мішок золота».
Журно схилила голівку поневолена хризантема. А як тільки богдихан продав з неї першу пелюстку, квітка пожовкла, неначе її торкнувся подих осені, і одна по одній облетіли пелюстки. Темної ночі пробрався лікар Ян Цзо-цзінь у сад богдихана, щоб урятувати квітку. Викопавши її, він вирушив у дорогу і посадив хризантему далеко в горах, щоб не могли нею знову заволодіти загребущі богдиханові руки.
Повернувшись додому, старий лікар сказав своїм друзям: — Настане час, коли жодного богдихана не залишиться на землі, і тоді кожна людина зможе користуватися цілющою силою голубої хризантеми.
