Ледачий Єгор

Ніна Головіна

Жив собі Єгор, до роботи млявий, до їжі меткий. Почне його жінка вранці будити:

— Вставай, Єгороньку, сонечко он як високо вже підбилось!

Позіхне він, перевернеться на другий бік і одкаже:

— Це, дружинонько, сьогодні сонце швидше, ніж завжди, по небу котиться, а час іще ранній.

Та й знову засне.

Махне жінка рукою і піде господарювати.

Схоче Єгор їсти, зведеться з ліжка і почне гукати:

— Жінко, чуєш, жінко, — снідати час!

Приходить вона й запитує:

— А чи вмився ти, Єгороньку?

А він їй у відповідь:

— Щодня вмивайся та вмивайся, однаково брудним станеш. В суботу вже одразу за весь тиждень одмиюся.

Поставить жінка на стіл миску каші гарячої, а Єгор говорить:

— Ти, дружинонько, почекай трошки, поки каша прохолоне, а то язика обпечеш.

І поїсть усю кашу сам, та так наїсться, що й рухатися не може.

— Полежу я трохи в холодку, а тоді вже й до роботи, — скаже дружині і розляжеться під яблунею.

Сміються з Єгора всі сусіди, а ще більше з його жінки, що такого ледачого чоловіка терпить.

Набридло жінці так жити, глузування слухати.

— Піду собі до батьків, — говорить чоловікові, — поживи без мене, спробуй.

Та й пішла.

Прокинувся вранці Єгор, лежав, лежав, а їсти хочеться. «От би молока випити», подумав і пішов до хліва.

А там стоїть голодна корова, давно час її здоїти, напоїти і на пасовисько випустити. Взяв Єгор відро, став доїти, а Лисуха брикається, не дає молока, мукає:

— Ти до півдня не спи,, нагодуй-напій мене, а тоді й молока вимагай!

Вирвалась і в поле утекла.

— Ох, — зітхнув Єгор, — доведеться картоплі зварити.

Дістав він із льоху картоплі, поклав у горщик, а води налити забув. Розтопив піч і пішов під яблуню відпочити. Полежав, полежав, поплентався картоплю їсти, а од неї вже тільки вугілля залишилося.

Кинув Єгор од злості рогач на підлогу:

— І навіщо я Єгором народився, наша Лисуха й та краще живе: не пече, не варить, зелену травицю безтурботно скубе.

Аж гульк — він уже Лисухою став. Крикнути з переляку хотів, та лише замукав. Нічого робити, пішов Єгор на лужок пастися. Почав він травицю скубти, та скоро втомився: трава низька та рідка, п’ять разів скубнеш, один раз ковтнеш. А як обсіли ґедзі, світ потьмарився Єгорові.

«Хай воно провалиться, оте коров’яче життя, — подумав він. — От якби мені котом Васьком стати, не життя йому, а масниця».

Аж гульк — він уже котом Васьком став, на ганку сидить, на сонечку гріється. Задрімав, і сниться йому глечик сметани та такої густої, що облизнувся вві сні. Прокинувся, а сметана йому спокою не дає. Побіг він у комірчину, знайшов макітру з сметаною і давай ласувати.

А в цей час Єгорова жінка додому повернулася, чоловіка пожаліла. Угледіла вона, що кіт наробив, і почала його бити, примовляти:

— А не крадь, а не крадь, а не крадь! Не буду тебе годувати шкідливого, лови мишей!

Насилу Єгор вирвався. Настав час обідати, сидить він на ганку і думає: «Де б мені хоч мишку спіймати?» Розшукав мишачу нірку і сів підстерігати. Сидів, сидів, — жодна миша не виглядає.

«Ех, — думає, — нудне у котів життя! От у Жучки життя веселе: годують її і працювати не примушують, тільки й знає, що спати та гавкати».

Аж гульк — він уже Жучкою став, біля воріт лежить.

Надвечір вийшла з хати Єгорова жінка і каже:

— Доведеться піти пошукати чоловіка.

І посадила Жучку на цеп, щоб з двору нікуди не бігала, дім стерегла.

Незвично Єгорові на цепу сидіти, незручно, та нічого не вдієш. Тільки хотів заснути, чує — чиїсь кроки. Мусив схопитися та голосно загавкати. Так усю ніч і промучився: то повз двір хтось пройде, то пес чужий прибіжить. І до ранку так стомився, що ліг, язик висолопив, ледве дихає.

«Ні, — подумав Єгор, — без роботи, видно, ніхто не живе — краще бути людиною».

І знову став Єгором. Умився холодною водою і взявся до роботи. Хлів вичистив, води наносив, косу наточив, на сіножать вирушив.

Іде Єгорова жінка, плаче:

— Видно, втопився мій Єгоронько з горя!

Зирк — а він назустріч іде з косою на плечі.

І став Єгор з кожним днем до роботи ретельніше братися, щоб жінка не лаялася, не сміялися сусіди. Але сам усе думає: «Прийде зима-матінка, одлежуся вже тоді я досхочу!»

Одного разу рубав він у лісі дрова та й забив собі руку. Лежить Єгор вдома день, лежить другий, а на третій вийшов з хати, сів на призьбі, дивується: до чого ж йому лежати надокучило! Хоч і боліла ще трохи рука, почав він розвалений тин лагодити. Затесує Єгор кілок і думає:

«І як це я міг раніше цілісінькі дні під яблунею вилежуватися, нічого не робити? Працювати куди веселіше!»

Джерело: Державне видавництво дитячої літератури УРСР, Київ, 1957.
Переклад: Іван Зливко

Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up