В дорозі — хоч яка далека вона — доброго коня варто лиш раз стьобнути гарапником. При народі, на майдані — хоч який би широкий він був — досить лиш одного разу мовити правдиве слово...
Того дотепника, мудреця й хитруна, що його чеченці звали Несартом, в Інгушетії здавна знали під ім’ям Цагена. Цаген — двійник Молли Несарта — такий же винахідливий, веселий та люблений добрими людьми. Ви вже читали про Моллу Несарта. Тепер почитайте про Цагена...
Було це хтозна-коли — ще за тих часів, коли всі звірі людською мовою говорили. Та й не тільки звірі, а й гори, й дерева, і сонце, і вогонь, і вітер, і вода. Не вірите, що так було? То ось послухайте...
Було таке чи ні — хтозна. Якось могутній падчах зібрав своє військо і рушив у похід. На сьомий день дороги один із вершників наїхав на мурашник. І звідти почувся грізний вигук...
Це було так давно, так давно, що ніхто й не пам’ятає, коли воно було. До однієї дівчини посваталися двоє джигітів: син бідної удови Жосарко і пихатий князь Тепсирко...
Розказував мені старий ворон, буцімто сталося це тоді, коли в горах велетні жили, а всі звірі, і великі, і малі, людською мовою говорили. Може, воно й так, а може, й ні. Недаремно подейкують, що буцім ворон і лиса обдурив...
Жили у лісі різні звірі. Все було б нічого, та неподалік оселився лев і наклав на звірів данину: зайці мусять йому живе зайченя принести, вовки — вовченя, лисиці — лисеня. Довелося підкоритися: хто посміє сперечатися з грізним левом...
Жив собі у горах один князь. І дуже він хотів, щоб дружина народила йому сина. І коли нарешті з’явився у них син, то князь дуже-дуже зрадів. Дали хлопчикові ім’я Фушт-Бейг...
