Що шукав, те й знайшов

Якось крутився біля кошари старий вовк — хотів щось украсти. Аж ось вийшла з кошари вівця і почала пастись. Побачив її вовк, підійшов та й каже:

— Чуєш, овечко, я тебе з’їм!

Спочатку вівця злякалася, але подумала та й каже:

— Знаю, що з’їси мене, але ти зачекай, поки я натішуся цією травичкою. Довше подивишся на мене, апетит кращий буде.

— Гаразд! — сказав вовк і солодко облизався.

І от почала вівця підстрибувати та гратися, спочатку помаленьку, потім швидше, швидше і так стрибала, що вовк і не помітив, як вона вскочила в кошару. Вовк аж нестямився од злості — як же це могло статися, що вівця сама попалась йому в лапи, а тоді обдурила його?

Лютий побіг він до лісу. Там у видолинку побачив козу, що ласувала листочками та жолудями.

«Ха,— засміявся вовк,— вівця мене обдурила, а козі не вдасться!» Побіг і скоро наздогнав її.

— Підійди ближче, кізонько, я тебе з’їм.

Злякалася коза, як побачила налиті кров’ю вовкові очі, та й каже:

— Знаю, вовче, знаю: я в твоїх лапах. Тільки прошу тебе, дозволь мені вискочити на оте каміння й заспівати, дай порадіти востаннє, а ти подивишся, посмієшся, зголоднієш і любесенько з’їси мене.

Вовк погодився. А каміння те було серед страшних ям.

Стрибнула коза на один камінь, тоді перескочила на другий, третій і, поки вовк розкумекав, у чім річ, коза вже щезла за горбом.

Втратив дурний вовк і козу. Сердитий-пресердитий подався світ за очі. Вийшов на галявину, коли бачить: ослик пасеться.

— Гей, осле,— закричав вовк,— я з голоду вмираю! Двоє мене обдурили, але тебе вже я з’їм.

— Ой, вовчику, я оце недавно втік од поганого хазяїна — решето зробив він з моєї спини. Надумався сам себе порятувати. Я такий радий, що стрів тебе, що ти зразу з’їси мене. Але спершу похвалюся новиною. Учора розносили указ про ослів, і всім нам причепили по одному до кожного копита. А я, дурний осел, ніяк не можу прочитати, що воно там написано в тому указі. Може, ти, вовче, прочитаєш?

— Повернися — побачу! — мовив вовк.

Ослик підняв одну ногу, другу, а вовк, що не знав ніякого письма, поклацав зубами по підковах та й каже:

— В указі говориться, що старим вовкам належать молоді вівці, молодшим — старші; на підкові один гвіздок, два, три…

І почав рахувати. А ослик як брикне його щосили по голові, так вовк одразу і впав на землю, а ослик тоді втік.

Прийшов вовк до тями, роззирнувся, згадав усі свої невдачі і почав себе лаяти: «Вівцю знайшов — та обдурила мене і втекла; знайшов козу — і та підманула мене. Аж якийсь осел — і той піддурив мене, та ще й голову мені розбив. Чи мені, голодному й старому вовкові, треба були пісні й танці або чиїсь укази? Батько мій був неписьменний, не вмів читати, не любив, щоб йому танцювали й співали, зате ж він ніколи не .ходив голодний. Хоч би це хто добре набив мене і не казав би, за що!»

Поки вовк отак приказував, з кущів вискочив вівчар і ну молотити вовка палицею. Ледве втік той від страшних ударів. Прибіг у ліс та й каже собі: «Що шукав, те й знайшов».


Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up