Троє братів і золота яблуня

Було в жінки троє синів. На обійсті в них росла яблуня, яка щороку родила по одному золотому яблуку. І щороку приходила змія та зривала те яблуко.

От найстарший син каже:

— Мамо, дайте мені ножа й горіхів, я піду стерегти яблуню.

Пішов він, сів під деревом і заходився лускати горіхи, а змія підкралася потемки і вкрала яблуко.

Повернувся син додому й сказав:

— Мамо, я не вберіг яблуко — прийшла змія і вкрала його.

Наступного року проситься середульший:

— Мамо, дайте мені ножа й горіхів, я піду стерегти яблуню.

Пішов і також захопився горіхами, а змія підкралась і знову вкрала яблуко.

На третій рік мовить найменший син:

— Мамо, тепер дайте ножа мені, я піду пильнувати яблуню.

Він виліз на дерево, примостився біля яблука і, коли вночі знову підкралася змія, вдарив її ножем і поранив. Змія втекла, а хлопець зірвав яблуко і приніс його матері.

Тоді покликав своїх братів іти шукати змію. Рушили вони по кривавих слідах і дісталися до глибокої прірви, де змія сховалася. Найменший брат сказав, що треба комусь спуститися в прірву. Зголосився найстарший, щоб спустили його. Але на півдорозі злякався, почав смикати за мотузку, і брати витягли його назад. Почали спускати середульшого, але й той злякався, смикнув за мотузку, і його також витягли, як і старшого. Тоді найменший брат каже:

— Тепер спущусь я. Коли смикну за мотузку — спускайте, смикну вдруге — спускайте ще далі, аж поки перестану смикати.

Отже двоє братів спускали його, спускали, аж поки він опинився на дні. Там знайшов будинок змії, зазирнув у віконце й побачив: сидять у кімнаті три дівчини. Одна грається золотим яблуком, і в другої золоте яблуко, а в найменшої золотого яблука немає, грається вона золотою мишкою на золотому блюдці. І він гукнув до найменшої:

— Дівчино, а відчини мені двері!

Та інша дівчина відказала:

— Вертайся хутчій назад! Наша мати ось уже два роки ходить у світ і приносить нам по золотому яблуку, а цього разу повернулася хвора. Як ми тебе впустимо, вона тебе з’їсть.

Але хлопець сказав:

— Відчиніть двері, а то розіб’ю шибку і влізу у вікно!

Тоді підвелася найменша, відчинила двері, він зайшов і вбив змію.

Потому вивів дівчат з будинку й пішов з ними до мотузки. Спочатку прив’язав найстаршу, смикнув за мотузку, і брати витягли її. Потім прив’язав середульшу, і витягли й ту. Залишилась найменша дівчина. Він їй каже:

— Як прив’яжу я тебе й смикну за мотузку, щоб тебе підняли вгору, мої брати пересваряться через тебе й не захочуть витягти мене; як я сам прив’яжусь і виберуся звідси перший, тоді навряд чи ти захочеш піднятися нагору. Тож я прив’яжу й відправлю нагору тебе, а мої брати, коли люблять мене, витягнуть мене потім.

А дівчина сказала:

— Візьми оцей перстень, я дарую його тобі. Як там, нагорі, посваряться, я зажадаю самотканого вбрання,— хто зшиє, за того й піду. А ти зачекаєш трохи і, коли твої брати не витягнуть тебе, провалишся ще глибше. Там буде двоє баранів — один білий, другий чорний. Сядеш на білого, він одвезе тебе на білий світ, сядеш на чорного — завезе тебе в підземне царство.

Прив’язав хлопець дівчину до мотузки, і брати підняли її нагору.

Хлопець постояв трохи, а тоді провалився вниз — просто на чорного барана. Тільки-но приїхав у підземне царство, як баран зник, і хлопець рушив навмання, світ за очі. Приблукав до якоїсь бабусі, а та бабуся жила в місті, де був царський палац. Бабуся була сама. Стала вона замішувати тісто на вечерю — плакала й на сльозах замішувала борошно. Хлопець запитав її, навіщо вона так робить, і бабуся відповіла:

— А що вдієш, синку! Було і в мене шестеро дітей. Але змія не дозволяє нам брати воду, доки не віддадуть їй на поживу людину. Я давала, давала — віддала всіх дітей, а вона ось уже рік знову не підпускає нікого до води. Тепер цар посилає свою доньку на поталу ненажерливій змії.

Спитав хлопець, де царський палац, і бабуся показала. Пішов він у палац, разом із царською донькою вони сіли в карету й рушили до того місця, де вилазить змія. Хлопець приліг і заснув на колінах у царської доньки. В цей час вилізла з ями змія і підповзла до дівчини, щоб проковтнути її. Царівна заплакала, сльозинка з її очей капнула хлопцеві на обличчя і розбудила його. Він швидко підхопився і вбив змію. І зразу потекла вода. Цар хотів віддячити сміливцеві й запитав, чого той бажає.

— Нічого мені не треба на цьому світі,— відповів хлопець,— хочу повернутися на нашу землю.

— Як знайдеться такий, хто підніме тебе туди,— відказав на те цар,— я зроблю все, що буде треба.

Пішов хлопець містом, питаючи всіх, чи не згодиться хто підняти його на горішню землю, і один чоловік йому сказав:

— За містом росте високе дерево, на тому дереві сидить орлиця — вона ніяк не може вигодувати своїх орлят. Іди туди — може, вона тобі якось зарадить.

Знайшов хлопець те дерево, ліг під ним і заснув. Але скоро орлята запищали, і він прокинувся. Глянув угору й побачив, що на дерево лізе триголова змія; махнув він ножем і відрубав їй всі три голови. Орли подумали, що хлопець напав на їхніх діток, і злетіли згори, хотіли заклювати його, та малі орлята сказали:

— Не чіпайте його, мамо- й тату, цей чоловік убив змію і врятував нас!

Гей, побратиме,— сказали тоді орли,— кажи, чим відплатити тобі за твою добрість.

— Нічого мені не треба, хочу тільки, щоб ви занесли мене на горішню землю.

— Занесемо! Знайди дев’ять ялових корів, які вже дев’ять років не телилися, і годуй нас місяць; потім зроби скриню на залізних жердинах, поклади в неї те м’ясо, що лишиться, і сам сідай, та не забудь набрати води в шкіряний бурдюк. Ми покладемо жердини собі на спини й понесемо тебе. Коли скажемо тобі «га», даси нам м’яса, скажемо «пити» — даси води.

Юнак зробив усе так, як йому було сказано, і через місяць птахи взяли його на крила й підняли високо вгору. Але заготовленого м’яса не вистачило, а орли вимагали ще й ще. Тоді хлопець почав одрізувати шматки м’яса із своїх долонь і п’ят і тим годував орлів. Нарешті вони винесли його на землю і запитали:

— Скажи, а що то було за м’ясо, яким ти годував нас наостанку?

— Ніде правди діти, побратими, скажу вам, — відповів хлопець. — Я одрізував те м’ясо із своїх долонь і п’ят, бо не стало яловичини.

— Невже? Коли б ми знали, що ти такий смачний, то з’їли б тебе ще під деревом,— сказали орли.

Повернувся хлопець додому, до своїх братів, які й досі сварилися за найменшу дівчину. І він теж сказав, що хоче мати її за дружину.

— Хочу мати самоткане вбрання,— сказала дівчина.— Хто його зшиє, за того й піду.

Згадав найменший брат про перстень і щойно глянув на нього, як з’явилося самоткане вбрання. Помирилися брати, і найменша сестра вийшла заміж за найменшого з них.


Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up