В одній парафії жив дуже старий і товстенний пастор. Він геть занедбав свою службу, взяв собі двох помічників, які сповняли його роботу. На всю округу був єдиний млин — власність пастора. Він найняв туди мельника і мав од млина чималий прибуток. Безклопітно жилося служителю церкви в пишному маєтку, і вважав він себе щасливим. Ось чому на брамі пасторату прибили табличку зі словами: «Тут живе безтурботна людина!»
А діялося це за часів, коли Суомі-Фінляндія перебувала під владою Швеції. Якось шведський король мандрував своїми володіннями. І от, проїжджаючи каретою повз пасторат, він побачив напис і запитав:
— Хто ж тут мешкає?
— Наш пастор, — пояснили королю.
Володар держави спинив карету, зайшов до маєтку й запитав пастора:
— Як це ти можеш бути безтурботним? Хіба не дбаєш про душі своїх парафіян?
Пастор не впізнав вельможного мандрівника, бо король був у звичайному дорожньому вбранні. Тож духівник необачно пояснив:
— Що мені про це піклуватися! Із цим справляються мої учні, а я лиш отримую платню. Окрім цього, маю добрячий прибуток з млина, так що живу на широку ногу.
Почувши таку відповідь, король розсердився і прорік:
— Я — король і не стерплю у своїй державі ледаря! Вранці прийдеш до мене й відповіси на три запитання. Якщо не впораєшся — кінець твоєму ледарюванню.
Король поїхав далі, а пастор, украй стурбований, залишився наодинці зі своїми думами. Всю ніч не спав, його пригнічував страх, що не зможе відповісти на запитання короля.
Він прокинувся разом із півнями, одяг пасторський каптан і поплентався до заїжджого двору, де зупинився король.
Шлях пролягав повз млин, і духівник зайшов туди, поскаржився про свій клопіт мірошникові. І той, кмітливий чолов’яга, запропонував:
— Не побивайтесь даремно! Дайте мені ваш одяг, і я замість вас піду до короля!
Пастор з радістю пристав на це, віддав свій одяг і запевнив, що поратиметься в млині, аж поки мельник повернеться. Він пообіцяв навіть добре заплатити, коли той виручить його з халепи.
Так і постав кремезний мірошник — з білим комірцем та костуром у руці — перед королем.
Можновладець подумав, що перед ним справжній пастор, і кинув:
— Ставлю тобі три запитання. Перше: де центр світу?
Мельник якусь хвильку подумав і відповів:
— Тут, під дахом, мені важко це пояснити, а коли підемо на подвір’я, то розтлумачу.
Король трохи розсердився, проте не подав знаку, а, показавши на своє королівське вбрання й золоту корону на голові, спитав:
— Скільки я коштую?
— Близько двадцяти срібняків, — одповів мірошник.
Почувши це, король розгнівався й водночас подивувався.
— Ти оцінюєш мене вельми дешево, — буркнув він. — Знай, що най дрібніший камінець моєї корони коштує кілька десятків срібняків.
А мельник лукаво пояснив:
— Але ж Христа продали за тридцять срібняків, а він усе-таки був володарем землі й неба. Ось чому я й гадаю, що земний володар повинен бути принаймні на третину дешевшим од нього.
Правителя вдовольнила ця відповідь, і він сказав:
— Ну, ходімо, покажеш мені центр світу.
Вийшли на середину подвір’я, і мірошник стукнув костуром, упевнено мовивши:
— Отут — центр світу, хай міряють звідси в будь-якому напрямку — скрізь буде однакова відстань.
Король похвалив за дотепну відповідь і запропонував третє запитання:
— Скажи, про що я думаю цієї миті?
— Очевидячки, дивуєшся, чому цей каптан так метляється на мені, — відповів мельник. — Це тому, що в мене немає такого черева, як у пастора нашої парафії.
— Хіба ти не пастор, якого я запрошував на розмову? — аж підскочив король.
— Я лише пасторів мірошник. Милостивий пан так боявся з’явитися сюди, що я зголосився піти замість нього, — пояснив мельник.
— А де ж пастор зараз? — спитав можновладець.
— Він замість мене порається в млині.
— То хай надалі так і буде, — вирішив король. — Пастор працюватиме в млині, щоб мав хоч якийсь клопіт. А ти замість нього йди до пасторату й живи собі безтурботно.
Нічого не вдієш. Став мірошник пастором, а колишній ледар-священик вергає мішки із зерном.
