У давнину жили в містах Едо[1], Осака і Кіото три знаменитих брехуни.
Як зберуться всі троє разом, одразу починають брехати наввипередки. Один каже:
— Якось я відірвав небо від землі і сунув його собі в ніздрі. Що ж ви думаєте? Усе одно в ніздрях порожньо! Чуєте — свистить!
Інший каже:
— Ха, ото і все? А я учора задля забави щигликами підкидав небо і землю, та раптом як чхнув, їх і здуло так далеко, що ніхто знайти не може!
А третій підхоплює:
— Нещодавно сонце дуже пекло, тож я надягнув цілий світ собі на голову, тільки так і сховався у тінь.
Але вирішити, хто з них найвигадливіший брехун, вони так і не могли.
Якось брехун з Кіото і брехун з Едо вирушили в гості до брехуна з Осаки. Вибігає їм назустріч його маленький син і каже:
— Батька немає вдома!
— Куди ж він пішов?
— Батько сказав, що нещодавно ураганом гору Фудзі підломило, вона ледве тримається, ось-ось упаде. От він і пішов підперти її двома курильними паличками.
— А мати твоя де?
— Мама сказала, що вся Індійська земля розірвалася, узяла із собою три голки для шиття і пішла її залатати.
Обидва брехуни були зовсім ошелешені. Хотіли було бігти світ за очі, та досадно їм стало, повернулися назад.
— Гей, послухай, хлопче, нещодавно ураганом у нас віднесло велику кам’яну ступку, чи не залетіла вона до вас у будинок?
— Що ж, цілком можливо, — відповідає хлопчик. — Подивіться, чи не заплуталася вона в павутині під вікном.
Прикусили обидва брехуни язики і хутко втекли! Отут і батько повернувся. Син йому каже:
— Зараз до нас приходили дядечко з Кіото і дядечко з Едо.
— Хо, справді? А що далі?
— Вони мене запитали: «Де твій батько?» Я їм кажу: «Гора Фудзі ледве тримається, ураганом її підломило, от ти і пішов туди — підперти її двома курильними паличками». Вони запитали: «Де твоя мати?» А я їм кажу: «Індійська земля розірвалася, мати взяла три голки і пішла її латати». Вони було пішли, та потім раптом повернулися і запитують, чи не занесло до нас ураганом їхньої кам’яної ступки. Я відповідаю: «Подивіться — може, вона в павутині заплуталася». Отут вони здалися й утекли із сорому.
Жахнувся батько, слухаючи цю розповідь!
— Ти ще дитина, а брешеш так безсовісно! Не буду тебе вдома тримати, віднесу куди-небудь.
Посадив він хлопчиська в мішок для вугілля, зав’язав мішок мотузкою, узяв на плечі і пішов.
Незабаром трапився йому на шляху питний будинок. Потягнуло відтіля винним духом. А батько любив випити.
Повісив він мішок із хлопчиськом на гілку сосни і попрямував пити вино.
Тим часом маленький брехун знайшов у мішку дірку і почав дивитися назовні.
Раптом бачить — шкутильгає дорогою згорблений дідок. Тоді хлопча затягло співучо, немов молитву:
— Старий, стань молодим! Старий, стань молодим!
Підійшов дідок до мішка і питає хлопчиська:
— Ти що там у мішку робиш?
— Та це ж чарівний мішок! Якщо влізти в нього і прочитати заклинання: «Старий, стань молодим! Старий, стань молодим!» — можна помолодшати. Я сьогодні вранці був шістдесятирічним дідом, але от вліз у мішок і занадто довго читав заклинання. Тепер, як бачиш, зробився зовсім недоростком.
Старий від здивування очі витріщив.
— Ти ба, який дивовижний мішок! Я теж хочу помолодіти! Пусти мене в нього!
— Що ж, можна, тільки задарма я тебе не пущу!
— Хочеш, я дам тобі ці смачні мандзю[2]?
Хлопчик узяв мандзю, посадив старого замість себе в мішок і втік додому.
Незабаром батько повернувся з питного будинку. Подивився — і нумо протирати очі від здивування: сидить у вугільному мішку замість його сина незнайомий старий і голосить щосили: «Старий, стань молодим! Старий, стань молодим!»
Здивувався батько, але, коли довідався, у чому справа, зовсім голову втратив:
— Ах він негідник! Це мій маленький син, брехун, яких мало, вас обдурив. Пробачте, будь ласка. Дуже вас прошу! — і, щохвилини вибачаючись, він звільнив старого з мішка.
Повернувся батько і бачить — син давно вже вдома, сидить і ласує мандзю. Схопив старий брехун маленького брехуна за комір і знову засунув у вугільний мішок.
— Ах ти негіднику такий! Цього разу я тебе провчу!
Пішов він з ним іншою дорогою. Але і там теж виявився питний будинок. Тягне з нього винним духом — неможливо встояти! Кріпився, кріпився батько і не витримав: знову повісив мішок на гілку сосни і пішов пити вино.
Визирнув хлопчисько крізь дірку з мішка і бачить — іде дорогою бабуся підсліпувата.
Почекав він, поки вона підійде ближче, і давай бурмотати заклинання: «Очі, прозрійте! Очі, прозрійте!»
Здивувалася бабуся, підійшла до самого мішка і запитує:
— Що ти там робиш?
— Як що роблю? Сиджу в чарівному мішку і читаю заклинання: «Очі, прозрійте! Очі, прозрійте!» Я вже із самого ранку читаю це заклинання — і от прозрів. А раніше був зовсім сліпий.
— Ах, який дивний мішок! Я дуже погано бачу, чи не можна пустити мене в цей мішок хоч на хвилиночку? — просить бабуся.
— Чому ж не можна, тільки задарма я не пущу!
— У мене є хурма. Усю тобі віддам, тільки пусти мене в .мішок.
Дала вона хлопчиську повний кошик хурми, а він заховав бабу в мішок і щосили помчав додому.
Незабаром вийшов батько з питного будинку в дуже веселому гуморі. Дивиться — сидить у мішку незнайома баба, кліпає очима і голосить: «Очі, прозрійте! Очі, прозрійте!»
Здивувався батько, але, довідавшись, у чому справа, промовив:
— Це усе витівки мого негідного сина, страшенного брехуна! Пробачте, будь ласка! — і, повторюючи без кінця вибачення, він випустив бабу з мішка.
Повернувся батько додому, і що ж він бачить? Наївся його син хурми — ось-ось лусне, хропе собі, розвалившись посередині кімнати.
Ну що з таким будеш робити!
Відтоді брехун з Едо, брехун з Осаки і брехун з Кіото вже не сперечалися, хто з них найвигадливіший.
