У одного аптекаря був учень. Що б він не зробив, хазяїн завжди залишався незадоволеним і сварив його за дурість.
Якось після чергової помилки учня аптекар почав сердито повчати його:
— Надалі, коли будеш щось робити, думай спочатку своїм курячим мозком. Не чекай, поки тебе носом тикнуть, навчайся розуміти з півслова. Якщо побачиш яку-небудь справу незробленою — зроби її, побачиш яку-небудь страву нез’їденою — з’їж її, не лови гав! Тоді будеш взірцем для інших.
Якось хазяїн пішов з аптеки, а учень почав замітати крамницю. Раптом він побачив дошку, на якій аптекар крейдою записав борги своїх покупців, а на жертовному столику, перед зображенням Яо Ваньо, бога ліків, їжу і вино. Згадавши повчання аптекаря, учень, не вагаючись, стер усі ієрогліфи з боргової дошки і начистив її до блиску, а потім з’їв страви і випив вино.
Опівдні повернувся хазяїн. Побачивши, що жертовний столик порожній, він запитав учня:
— Куди ти подів підношення богу?
— Я з’їв їх, — спокійно відповів той.
— Хто ж тобі дозволив це зробити, черепашачий сину? — розлютився аптекар.
— А хіба не ви мені казали: «Побачиш яку-небудь страву нез’їденою — з’їж її, не лови гав»? Я згадав, що страви Яо Ваньо стоять тут із учорашнього дня, — і з’їв їх!
Від люті в хазяїна очі полізли на лоба. На мить він навіть позбувся мови.
Але тут погляд його упав на боргову дошку, вичищену до блиску, і він знову закричав:
— Хто наважився стерти мої записи?
— Це я, — так само незворушно відповів учень. — Хіба ви мені не казали: «Побачиш яку-небудь справу незробленою — зроби її»? Цю дошку вже з місяць ніхто не чистив, от я і зробив, як ви радили.
Аптекар ледь не лопнув від злості:
— Ах ти, тупа худобо, за що не візьмешся, усе зіпсуєш! Казанок у тебе зовсім не варить! Ти начебто спиш з відкритими очима. Я навіть уві сні думаю краще, ніж ти наяву!
Учень лише хитро посміхнувся і нічого не сказав.
Наступного дня біля полудня, коли аптекар спав, якийсь чоловік приніс йому запрошення на обід. Учень прийняв листа і обіцяв одразу передати його хазяїну.
Чоловік пішов, а учень попрямував до спальні і двічі підніс листа до обличчя аптекаря. Але хазяїн міцно спав; прокинувся він тільки увечері, не поспішаючи, вийшов із спальні.
— Опівдні вам приносили запрошення на обід, — сказав йому учень.
Побачивши, що надворі вже смеркло, хазяїн знову розсердився:
— Ну і дурень же ти! Невже ти не міг передати мені листа раніше?
— Так ви ж самі казали, що уві сні думаєте краще, ніж я наяву! — відповідав учень. — Коли ви спали, я двічі показував вам це запрошення, але ви чомусь не захотіли встати. Хіба я винен?
