Чорна корова

Корейська казка

Жила собі дівчинка. Звали її Ме Фа. Коли їй виповнилося дев’ять років, померла її мати. Ме Фа залишилася з батьком. Вона готувала йому обіди, чистила одяг, прибирала в кімнатах і завжди була слухняною та уважною.

Кожного ранку дівчинка вибігала у двір з торбинкою чумизи. Побачивши її, голуби і ластівки сідали біля її ніг. Ме Фа насипала птахам зерно чумизи і, доки вони клювали, слідкувала, щоб сусідська кішка не скривдила яку-небудь пташку. Скоро голуби і ластівки так звикли до дівчинки, що клювали зерно прямо з її рук.

Так Ме Фа і жила, поки батько не одружився з жорстокою і лінивою жінкою. А в тієї жінки була дочка — теж жорстока і лінива. Її звали Ен Фа.

Мачуха і Ен Фа не любили працювати. Цілими днями вони крутилися перед дзеркалом, приміряли різне вбрання і завжди буркотіли на Ме Фа.

Вони примушували її працювати з ранку до пізнього вечора. Ме Фа чистила рис, ходила в ліс за хмизом, слідкувала за вогнищем, прала і крохмалила білизну, полола город, поливала квіти, вивітрювала циновки.

Якось у місті було призначене урочисте свято. Гінці їздили вулицями, зупинялися на перехрестях і сурмили, оголошуючи:

— Народе Сеула, слухай! Через десять днів наш король в супроводі своєї свити пройде вулицями Сеула від Західних воріт до Східних, від Західних до Східних! Зустрічайте свого короля! Будьте веселі й чепурні, веселі й чепурні!

З того дня бідній Ме Фа доводилося працювати навіть вночі. Вона вміла добре шити, і мачуха наказала їй зшити святковий одяг для себе і для Ен Фа.

Нарешті прийшли святкові дні.

Мачуха і Ен Фа встали вдосвіта і до обіду приміряли своє святкове вбрання. Вдень вони пішли дивитися на процесію короля. А щоб Ме Фа не надумала теж піти на свято, мачуха поставила перед нею цілу міру з неочищеним рисом і чан з-під води, який вже давно порозсихався.

— Ось,— сказала мачуха,— очистиш до заходу сонця весь рис і наллєш чан водою. Та гляди, щоб рис був очищений до останнього зернятка, а чан щоб був наповнений водою доверху.

І, сказавши так, мачуха разом з Ен Фа вийшла.

Заплакала Ме Фа. Хіба може одна дівчинка зняти пальцями лузгу з цілої міри зерна, та ще й залити водою розсохлий чан!

Та не довго плакала Ме Фа. Не було в неї часу для сліз. Вона сіла на циновку і взялася за роботу. Не минуло й хвилини, як дівчинка почула над собою якийсь шум. Вона підняла очі і побачила велику кількість голубів. Вони трохи покружляли над головою Ме Фа, опустилися до її ніг і одразу ж почали очищати рис своїми дзьобами.

Ме Фа не встигла й озирнутися, як побачила перед собою купку чистого, білого, прозорого рису. Дівчинка так зраділа, що ледве не забула залити водою розсохлий чан. Вона побігла до криниці, набрала відро води, вилила її в чан і знову побігла до криниці, а, повернувшись, побачила, що чан порожній. Вся вода з нього витікла, бо чан був увесь в тріщинах.

Знову заплакала Ме Фа. Адже якщо вона не виконає наказ мачухи, то ця зла жінка зживе її зі світу.

Раптом дівчинка почула чийсь веселий свист. Вона витерла сльози і побачила, що на даху фанзи снує зграйка ластівок. І кожна ластівка тримає в дзьобі грудочку глини. Не минуло й години, як всі тріщини були заліплені глиною. Чан тепер не протікав, і Ме Фа залила його водою.

Коли Ме Фа закінчила всю роботу, вона почула звуки гонга і удари в барабан. Це розпочався хід короля по вулицях Сеула.

Ме Фа швиденько переодяглася у свій простенький, але добре накрохмалений одяг, і побігла на вулицю.

Такого урочистого свята вона ще ніколи не бачила. Тридцять два скороходи несли парадні королівські ноші. На скороходах були яскравожовті костюми і дуже високі ковпаки. Попереду йшли сурмачі й барабанщики. Позаду, за ношами, йшла королівська варта із срібними дзвониками і цимбалами, флейтами і віялами. А далі за вартою простували високопоставлені сановники. На них були високі капелюхи, прикрашені малиновими китичками і різнокольоровим пір’ям. За сановниками йшли слуги. Вони несли скрині із запашними напоями, всілякі солодощі і фрукти. Короля дівчинці побачити не вдалося: він сидів на ношах, які були закриті з усіх боків шовковими ширмами. Та Ме Фа була дуже задоволена тим, що вона бачила таку красиву процесію, чула прекрасну музику, вона була зачарована королівськими воїнами.

Коли ж мачуха і Ен Фа повернулися додому, Ме Фа вже встигла переодягтися у свій старий одяг. Мачуха побачила, що рис очищений, а чан налитий водою. Від цього вона ще більше не злюбила дівчину. А Ен Фа весь час хвалилася:

— Якби ти знала, яке там все було красиве! Як грали королівські музиканти! Як всі милувалися моїм прекрасним вбранням!

На другий день королівська кавалькада знову мала пройти вулицями Сеула.

І знову всю ніч Ме Фа шила святкове вбрання мачусі і Ен Фа.

Опівдні, перш ніж поїхати з дому, мачуха сказала Ме Фа:

— Поки не виполеш бур’ян на городі і в саду, не смій заходити до фанзи.

І знову бідна дівчинка залишилася одна. Вона сиділа на землі і не знала, що їй робити: бур’яну на городі і в саду було стільки, що одна людина і за тиждень не впорається.

І раптом в саду з’явилася чорна корова. Вона подивилася на Ме Фа великими добрими очима і швидко почала їсти бур’ян. Минуло зовсім небагато часу, а всі грядки і клумби були чисто виполотими.

Вдячна Ме Фа сказала чорній корові:

— Спасибі тобі, велике спасибі!

Відповіла чорна корова людським голосом:

— Будь і ти доброю до всіх бідних і скривджених, тоді відчуєш, що ти щаслива. А зараз іди за мною, і в кожній лунці від моїх копит ти знайдеш срібну монету…

Сказавши так, корова пішла з садиби до лісу. Ме Фа пішла за нею. В кожній лунці лежала срібна монета… Коли корова дійшла до лісу, дівчинка зупинилася і сказала:

— Прощавай! Тепер у мене стільки грошей, що я можу нагодувати всіх голодних на нашій вулиці.

Корова нічого не відповіла, лише хитнула головою, ніби прощаючись з Ме Фа, і зникла в густому лісі.

Коли дівчинка повернулася додому, мачуха накинулася на неї:

— Негідниця! Мені самій довелося розпалювати піч. Я забруднила собі руки!— кричала мачуха. — До того ж, мені довелося самій мити казан, щоб зварити рис. Тепер у мене мозолі на пальцях!

— Вибачте мене,— сказала Ме Фа.— Але я не посміла не послухатися чорної корови.

І вона розповіла все, що з нею трапилося.

Коли мачуха і Ен Фа побачили у дівчинки гроші, у них від жадібності затрусилися руки.

— Ви можете взяти собі скільки захочете!— сказала Ме Фа.

— Не потрібні нам твої гроші!— сказала мачуха.— Ми будемо мати їх і без тебе.

На другий день мачуха і Ен Фа пішли в сад і вдали, що прополюють траву.

Трапилось так, як вони і гадали: до них підійшла чорна корова і почала їсти бур’ян, який виріс за ніч.

Очистивши сад від бур’яну, корова спокійно пішла до лісу. За нею попрямували мачуха і Ен Фа з мішками в руках. В них вони збирали гроші, що лежали в лунках від копит чорної корови.

Дійшовши до лісу, корова зупинилася. Тоді мачуха відломила від шипшини колючу гілку і почала нею бити корову.

— Йди далі!— галасувала жадібна жінка.— Кожний твій крок — це нова монета! Не смій зупинятися, ледащо!

Корова махнула хвостом і, не озираючись, пішла далі в ліс. За нею, не відстаючи, йшла мачуха зі своєю дочкою. Ліс ставав все густішим і густішим. Заходило сонце, ставало все темніше. Повіяло холодом. Та жадібні жінки не зупинялися і весь час ішли за коровою.

Раптом вони злякано заверещали. Тільки тепер Лиходійки побачили, що чорна корова завела їх у величезне болото. З кожним кроком мачуха і її дочка провалювалися все глибше і глибше в болотну трясовину. Тепер вони вже не кричали на чорну корову, а плакали і благали:

— Врятуй нас! Ми більше ніколи не будемо тебе бити, тільки врятуй нас!

Корова відповіла так:

— За все своє життя ви нікому не зробили добра. Від вас ніколи нікому не було ніякої користі. То нехай же буде хоч якась користь від вашої смерті.

Сказавши так, чорна корова двічі вдарила копитом об землю. І відразу мачуха і Ен Фа перетворилися на дві великі болотяні купини.

А вранці, коли зійшло сонце, на обох купинах сиділи птахи і лісові звірята. Вони були раді тому, що на цих купинах можуть грітися на сонці і бачити ще здалеку своїх ворогів: хижого тигра і ненажерливу лисицю.

Ну, а Ме Фа скоро вийшла заміж за королівського барабанщика і прожила багато років без печалі і горя.

Джерело: Корейські народні казки: Пер. з рос.— К.: Компас, 1993
Переклад: О. Килимник, І. Килимник

Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up